Козацьке братство. Частина 1. Полковник Кульбас. Ігор Тихоненко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ще було видно зірки на небі, але блиск їх вже нагадував мерехтіння вогнів в тумані. Головань вийшов з хатини і, розпрямивши руки в сторони, потягнувся всім своїм тілом. Глибоко вдихнув повітря, відчуваючи при цьому в м'язах і суглобах, приємно ниючий біль.

      Старий Коцюба вже встав і копошився у дворі по господарству.

      – Діду, а можна у Вас трохи пожити? Всього декілька днів.

      – Живіть, хлопці, скільки вашій душі завгодно. Мені веселіше буде. А то, бачите, як життя склалося, на старості зовсім один залишився. Видно так Богові завгодно було.

      – Хочу запитати Вас, а чи не знаєте, випадково, у ваших краях знахаря? Говорять, що він недалеко від вашого села на покинутому хуторі живе?

      – У наших краях, я знаю тільки одну людину, яка ворожити уміє, людей лікує і в Бога нашого Ісуса Хреста вірує. Звати його Прокоп Цимбалюк. Тільки влітку він не живе на хуторі. Цимбалюк там тільки зимує.

      – А де ж він зараз?

      – На Дніпрі.

      – Як же можна жити на Дніпрі?

      – Верст п'ятдесят від нас там, де закінчуються пороги, і Старий Дніпро розливається, як море, є Чортомлинівський ліс. Він доходить прямо до берега, а беріг той самі скелі. Там є печери. В одній з них він і живе, майже до самої зими.

      – А як же я його там знайду?

      – А навіщо він тобі?

      – Гадаю, що окрім нього, ніхто на світі не знає, як допомогти полковникові.

      – Ну, справу ти задумав добру. Підкажу тобі дорогу. Поїдеш через ось це поле напрямки. Тримайся так, щоб сонце весь час тобі в спину світило, а опівдні навпаки – їхатимеш весь час за сонцем. Верст двадцять проїдеш, почнеться ліс. З краю лісу побачиш спалений блискавкою високий дуб. Чекай у нього аж до сходу сонця. Тінь, що дійде до місця, коли сонце повністю підніметься з-за краю землі, вкаже тобі на початок стежки, яка йде до печери знахаря.

      – Спасибі, діду. Якщо Господь допоможе, знайду ведуна. Дня через три, мабуть, і повернуся. А потім і лазню можна буде затопити.

      Ігнат осідлав коня. Узяв з собою провізії на три дні. Рушницю і шаблю прикріпив ззаду до сідла, пістоль сунув за пояс. Попрощався зі старим і відправився в дорогу. Виїхавши за село, він озирнувся. Сонце вставало з-за горизонту, забарвлюючи половину неба в яскраво-червоний колір. Зірки повністю розтанули. Тільки білястий серп місяця ще був злегка видний.

      Головань зупинився на краю поля, розвернув коня так, що сонце опинилося за спиною, і поїхав прямо через поле, не вибираючи дороги.

      «Слава богу, тут трава невисока, коню по коліно, а то важко мені довелося б», – подумав молодий козак, переходячи на легку рись. Поле нагадувало море своєї безкрайністю. Тільки воно було наповнене живими звуками, чого на морі не буває

      Ніяких пригод з Ігнатом не було. Коли Світило вже хилилося до заходу, показався ліс. Під'їхавши ближче, козак побачив справа неподалік, метрів зо триста, високе чорне дерево. Хорунжий повернув коня і поїхав СКАЧАТЬ