перепитав знахар, – це давня історія. Колись в цих краях жили два товариші. Славні були козаки. І ось один з них закохався. Та так, що і голову зовсім втратив. А дівчина та була краси неписаної. Прийшов він до неї свататися. А вона йому говорить: «Принесеш мені глек золота – піду за тебе!» А де козакові узяти таке багатство? Що тільки він не пробував робити. І в працівники наймався, і з чумаками до Криму по сіль їздив. Тільки заробити стільки золота у нього не виходило. Ось і вирішив він звернутися за допомогою до самого сатани. Думаю, не без ради тієї ж дівчини, він таке утнув. Давно всім відомо, що всі біди у козаків із-за баб. Пробач мені, Господи, що таке кажу, адже вони теж Божі творіння. Так от. Пішов він вночі, коли повний місяць, на перехрестя двох доріг. Там лежав великий камінь. Погана слава ходила про те місце: то вісь у воза, проїжджаючого повз цей камінь, ні з того, ні з сього, раптом ламалася, то люди там, на рівному місці, падали, калічачи собі ноги. Прокляте місце. Покликав він диявола: «Покажись мені, сатана. Хочу говорити з тобою!» З'явився йому нечистий, питає: «Що треба?» «Говорять, що ти можеш золото добути скільки завгодно? Дай мені глек з червонцями», – сказав козак. «Я можу тільки помінятися. Принеси глечик з людською кров'ю, а я наповню його золотом. Ось моя умова», – відповів нечистий. Пішов парубок, та замислювався: «Де ж я візьму стільки крові людської? Саме тоді пройшла чутка, що дівчина, до якої він сватався, зібралася заміж за іншого. Козак від горя зовсім втратив голову. Ось і покликав він свого друга на полювання в степ. Залишилися ночувати в полі. Він підкрався до сплячого товариша і перерізав йому горло. Потім набрав з рани кров в казан. Приносить він цей казан до сатани, а той дає йому точнісінько такий самий, але із золотом. Козак, пропаща душа, було, зрадів, але сатана йому говорить, що це ще не все. «Як не все? – здивувався хлопець, – була домовленість, все зроблено по домовленості». «Домовленість-то була, – відповідає диявол, – тільки в домовленості є ще і далі умови, просто я не встиг тобі тоді їх розповісти. А умови такі: Хто кров своїх побратимів лиходійські бере, той стає упирем». І став козак служити сатані, і багато зла чесним людям зробив. Та тільки відомо, що зло без покарання не буває. Зловчилися люди й убили упиря. Закопали в землю, як собаку за кладовищем, без хреста і надгробка. Та тільки убили вони його тіло, а грішна душа залишилася служити нечистій силі. Ось відьма і викликає його душу, щоб вона їй допомагала безбожні справи творити.
– А як то можна його душу вбити? – запитав Ігнат.
– Душу вбити не можна, вона – безсмертна. Бог один раз створив її, тому вона буде завжди, як сам Господь. Тільки служить вона зараз дияволові, але повернути її Богові можна. Та справа ця дуже небезпечна. Можна і життя позбутися, або до лап самого сатани потрапити. Якщо упир уб'є людину, то той стає його слугою, і виконуватиме всі його накази. Ну, що, розповідати далі?
