Козацьке братство. Частина 1. Полковник Кульбас. Ігор Тихоненко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і простежити за нею, як Ігнат наказав».

      Колода цілий день крутився біля будинку полковника. Розмовляв з козаками на подвір'ї про майбутній похід на татар. Ті, йому розповіли, що бусурмани, останнім часом, частенько нападали на півдні України на хутори, розаряючи їх і відводячи в полон багато народу. Отже ніхто з них не сумнівався, що цього літа буде похід на Крим.

      Кульбас з дому не виходив, казали, що йому стало гірше, і він увесь час лежить і не піднімається. Опівдні з хати вийшла дружина полковника. Зупинилася на ганку, подивилася на козаків холодним поглядом і, запримітивши Степана, покликала його жестом. Він підійшов. Зняв шапку і, трохи поклонившись, запитав: «Що завгодно, ясновельможній панні?»

      – А де хорунжий, чому я його тут не бачу? – в голосі її звучав інтерес і разом з тим пихата гордість родовитої полячки.

      – Пан хорунжий поїхав до свого знайомого в сусідній хутір. Обіцяв через три дні повернутися.

      По обличчю Інги пробігла легка тінь жалю.

      – По приїзду, хай з'явитися до полковника, він питав про нього.

      Степан мовчки, поклонився і повернувся до козаків. А сам не спускав очей з господині. Вона зійшла з ганку і пішла у напрямку до села.

      – А що, панове козаки, куди це панна попрямувала? – поцікавився Степан.

      – Сподобалася? Так, така дівчина будь-кому голову закрутить. Тільки не раджу і думки про це брати. І не тільки тому, що вона дружина полковника. Вона, що лід в січні на річці: сяє, виблискує на сонці, а сама холодна та гордовита. Погляне, так аж мурахи по шкірі йдуть, – сказав сотник Яворний, – це вона, напевно, до моєї дружини пішла, землячки вони.

      Колода через деякий час, не прощаючись з козаками, тихенько відійшов убік і гайнув слідом за Інгою. Пройшовши кроків зі сто, він побачив попереду панну, яка завернула до однієї з хат. Степан зупинився, сховавшись за деревами, почав спостерігати. Чекав він, напевно, близько години. Повз нього кілька разів проїздили козаки, проходили баби по своїх справах, бігали діти. Через деякий час вийшла панна, тремаючи у руках якийсь вузлик. Що в нім було, Степан зрозуміти не зміг. Вона пройшла повз нього і попрямувала додому.

      «Треба пообідати. Ввечері знову повернуся, щоб за нею спостерігати», – вирішив козак і пішов до діда Петра.

      Сонце своїми променями вже вхопилося за горизонт і, неначе, намагалося затягнути себе за край землі, щоб там сховатися. Після обіду, Колода попрямував до будинку полковника. Тільки тепер він йшов городами, щоб непомітно підкрастися і сховатись. Місце для цього він запримітив ще вдень, коли стояв з козаками на подвір'ї Кульбаса. Сховавшись у високій траві, він почав уважно стежити за будинком полковника. Люди, що метушилися у дворі, поступово розходилися по своїх хатинах. Коли зовсім стемніло, в будинку спалахнуло світло в одному вікні. Яскравий сріблястий місяць з'явився на небі, й залив сяйвом усю землю.

      «Добре, що сьогодні немає хмар, подумав Степан, – довкруги видно не гірше, ніж вдень.

      Раптом двері в будинку СКАЧАТЬ