Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ духопелять одна одну на майданчику…

      > Що за пісня?

      > Я хочу зробити щось значне, але як?

      > Забийте, я уже розібрався.

      > Чорт, звідки мені було знати, що на бат-міцву треба нести подарунок?

      > Вантажиться цілу вічність.

      Сем думав написати Біллі, раптом вона схоче піти з ним на танцювальну виставу в стилі модерн (чи шоу, чи як там вони його називають) в суботу. Це звучало круто, бо вона писала про це у своєму щоденнику, який хлопець дістав із її рюкзака, поки вона була в спортзалі, заховався за значно більшим і значно менш цікавим підручником із хімії та вдибав (слово, що означає абсолютно не те, про що подумає більшість). Він не любив переписуватися, тому що бачив свій великий палець – він найбільше постраждав, або ж найгірше заживав. Інші намагалися його не помічати. Минули тижні, як решта пальців відновили свій колір і приблизну форму, а великий все одно залишався чорним і був перекошений біля кісточки. Лікар сказав, що він не приживеться і його треба ампутувати, аби захистити руку від розповсюдження інфекції. Він сказав це в Семовій присутності. Батько Сема перепитав: «Ви впевнені?» Мати наполягла на тому, щоб послухати думку ще одного лікаря. Він сказав те саме, тато зітхнув, а мама вимагала проконсультуватися ще з одним. Третій лікар зазначив, що миттєвого ризику зараження немає, а діти володіють нелюдською здатністю до відновлення, і «майже завжди такі штуки якось заживають самі по собі». Батько цьому не повірив, на відміну від матері, та за два тижні чорнота почала відступати. Сему було майже вісім. Він не пам’ятає ні лікарів, ні самого процесу одужання. Він лише зовсім трохи пригадує саме нещастя, а втім, іноді думає, чи не викликані ці спогади розповідями батьків.

      Сем забув, як кричав: «Чому це трапилося?» так сильно, як міг, не від жаху, злості чи спантеличення, а від величини запитання. Розказують, як матері піднімають машини, щоб звільнити дітей, – він це пам’ятає, але вже не пригадує маминої надлюдської витримки, коли вона піймала його шалений погляд і вгамувала його, запевнивши: «Я люблю тебе, і я тут». Він забув, як його знерухомили, коли доктор пришивав кінці пальців. Не пам’ятає, як прийшов до тями після п’ятигодинного постопераційного сну та побачив, що тато заповнив усю його кімнату різними дрібницями з «Дитячої гри»[23]. Проте він пригадує забавлянку з раннього дитинства: «Де пальчик? Де пальчик? Ось я! Ось я!» У неї ніколи не гралися з Бенджі, жодного разу, і вони ніколи не говорили, що робили це раніше. Батьки намагалися захистити Сема, не розуміючи, що захищати його треба лише від ганьби, породженої мовчанкою.

      > Треба було б таку прогу: наводиш телефон на будь-що – і він показує відео того, як цей предмет виглядав за кілька секунд до того. (Звичайно, вона базуватиметься на тому, що реально кожен буде знімати та вивантажувати реально все й реально цілодобово, але ми реально вже близькі до цього). Тож ми побачимо світ таким, яким він щойно був.

      > Кльова ідея. І можна в налаштуваннях розширити відрив.

      >?

      > Можна побачити світ учора, місяць тому чи в день твого народження, або ж (ну, це може статися лише в майбутньому, коли вже буде вивантажено достатньо відео) СКАЧАТЬ