Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ буквально одна точка в просторі, де ґудзик виглядав би природно. Але сорочки так ніколи не шили, певно, через те, що в жодної людини не було такого непропорційного тулуба, як у Сема.

      Семові батьки були технологічними слоупоками, і він знав, що періодично вони перевіряють історію його браузера (регулярне підчищання якої лише тицяло його поцяткованим носом, нагадуючи про жалюгідність існування майже підлітка з Y-хромосомою, що дивився навчальні ролики з пришивання ґудзиків на «Youtube»). І вечорами за замкненими дверима спальні, коли батьки переживали, чи не вишукує він інформацію про вогнепальну зброю, бісексуальність або іслам, він перешивав передостанні ґудзики та петельки своїх огидних сорочок на єдине прийнятне місце. Половина з тих речей, які він робив, була стереотипно гейською. Насправді, можливо, набагато більший відсоток (якщо не враховувати прогулянки із собакою середнього розміру чи спання, що притаманні і гетеросексуалам, і голубим). Йому було байдуже. Із гомосексуалістами в нього не було нічого спільного, навіть естетично. Проте він би виправився: є одна найбільша риса – їх не розуміють.

      Якось вранці за сніданком мама запитала, чи Сем перешиває ґудзики на сорочках. Він заперечив аж надто байдужим тоном.

      Вона відповіла:

      – Виглядає гарно.

      І з того моменту верхня частина його повсякденної цілорічної уніформи змінилася на футболки «American Apparel», в яких цицьки дивним чином пнулися з його зазвичай впалих грудей.

      Було дивно мати волосся, яке ніколи в житті (незважаючи на регулярне та щедре застосування засобів) не лежало нормально. Було дивно ходити, тому Сем часто ловив себе на думці, що крокував занадто (або недо-) модельно; розгойдував дупою з боку в бік, або ж лупив ногами по землі так, ніби не просто намагався повбивати на асфальті всіх комах, а здійснити їм цілий геноцид. Ну, чому він так ходив? Тому що він хотів пересуватися невимушено, й ці надмірні зусилля породжували жахливе видовище жахливого променаду такої лошари, яка всерйоз використовує слово «променад». Дивно було сидіти на стільцях, зустрічатися очима, говорити голосом, який, він знав, належить йому, але який він не впізнає, а тільки приписує черговому самопроголошеному патрульному Вікіпедії, сторінку якого ніхто, окрім нього, не відвідує – годі казати вже й про те, щоб редагувати її.

      Він припускав, що бувають моменти (не лише під час мастурбації), коли у своєму тілі почуваєшся як удома, але він не міг такого пригадати. Можливо, це було ще до того, як він розтрощив собі пальці? Саманта не була його першим аватаром у «Іншому житті», чия логарифмічна шкура йому пасувала. Йому ніколи не доводилося виправдовувати свій вибір перед іншими – Макс був занадто наївним і безпосереднім, щоб зважати на це. Але як Сем пояснював це самому собі? Він не хотів бути дівчиною. Він не хотів бути латиноамериканського походження. Ба більше, він не хотів бути латиноамериканською дівчиною. Окрім майже перманентного жалю про те, ким він є, хлопець ніколи не вбачав проблему в собі. Проблемним був світ. Цей світ не пасував. Але скільки щастя принесло людині виправлення помилок, які зробив світ?

      > Я не спав до третьої – роздивлявся свої околиці через СКАЧАТЬ