Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Цікаво, чи вона пам’ятає.

      – Будь ласка, скажи мені не телефонувати дітям.

      – Не телефонувати дітям.

      – Звичайно, не варто.

      – Або подзвони. Ми ж не якісь фундаменталісти щодо питань відпочинку.

      Вона засміялася.

      Джейкоб ніколи не мав імунітету до її сміху.

      – Лягай, – сказала вона та поплескала по ліжку.

      Джейкоб промовив:

      – У нас завтра важливий день, – так він ніби освітлював собі декілька шляхів відступу одночасно: їм треба було відпочити, завтрашній день був важливіший, ніж ця ніч. Тому якби вона визнала свою втому, ніхто б не розчарувався.

      – Ти, мабуть, геть знесилений, – сказала Джулія і ніби переклала відповідальність на нього.

      – Так і є, – відповів він майже запитально, майже прийнявши свою роль. – Та й ти, напевне, теж, – сказав, ніби прохаючи прийняти її це.

      – Лягай, – сказала вона. – Обійми мене.

      Джейкоб вимкнув світло, залишив на столі незгорнуті окуляри та вмостився в ліжку біля своєї (уже десять років як) дружини. Вона повернулася на бік і поклала голову під пахву чоловікові. Він поцілував її у Північний полюс голови. Зараз вони були самі по собі, без історії, без мертвих зірок, що могли би вказати шлях.

      Якби вони говорили те, про що думали, Джейкоб сказав би:

      – Чесно кажучи, все це не так гарно, як я пам’ятаю.

      А вона відповіла б:

      – Та й не могло бути.

      – Коли я був малий, я часто з’їжджав на велосипеді з гірки за будинком. І все коментував. Щось на кшталт: «Джейкоб Блох збирається встановити новий рекорд швидкості на суші. Він міцно стискає руль. Чи зможе він?» Я назвав це «Стрімкий спуск». Я відчував себе таким хоробрим, як ніколи за все моє дитинство. Якось я повернувся туди. Я саме їхав на зустріч і мав декілька вільних хвилин. І не зміг знайти гірку. Врешті-решт я знайшов місце, де вона була, чи мала бути, але від неї нічого не залишилося. Тільки невисокий схил.

      – Ти виріс, – сказала б вона.

      Якби вони говорили про те, що було в них у головах, Джейкоб сказав би:

      – Я думаю про те, чому ми не займаємося сексом. А ти?

      І, не образившись чи не почавши оборонятися, Джулія сказала б:

      – Ага, думаю.

      – Я нічого не прошу тебе казати. Обіцяю. Я просто хочу розповісти тобі, що я відчуваю, добре?

      – Добре.

      І з острахом він зробив би один крок на той невидимий місток і сказав би:

      – Я переживаю, що ти не хочеш займатися зі мною сексом. Що ти не хочеш мене.

      – Не турбуйся, – сказала би Джулія та погладила рукою його обличчя.

      – Я завжди тебе хочу, – сказав би він. – Я дивився, як ти роздягаєшся…

      – Я знаю. Я відчула.

      – Кожна твоя частинка тіла така ж красива, як і десять СКАЧАТЬ