Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так.

      – Погане?

      – Ну, вони точно не співають тобі «Многая літа», чи щось таке.

      – Тато розчарований?

      – Я б сказав, так.

      Сем повернувся до екрана, а Макс із байдужим виглядом всотував деталі братової кімнати.

      – У мені? – перепитав Сем, озираючись на брата.

      – Що?

      – Розчарований у мені?

      – Я думав, ти це й мав на увазі.

      – Він бува такою бабою.

      – Ага, зате в мами завеликі яйця.

      Сем засміявся:

      – Це точно, – він вийшов із акаунту та повернувся до Макса. – Вони так повільно відривають пластир, що нові волосини встигають вирости та знову прилипнути до нього.

      – Га?

      – Я б хотів, щоб вони вже розлучились.

      – Розлучилися? – повторив Макс, і кров кинулася йому в ту частину мозку, що відповідає за паніку.

      – Очевидно.

      – Правда?

      – Ти що, нетямущий?

      – Це типу тупий?

      – Той, що не знає.

      – Ні.

      – Тож, – продовжував Сем, водячи пальцем по корпусу «айпеда», по прямокутному розриву в фізичний світ, – кого ти обереш?

      – Для чого?

      – Обереш. Щоб жити разом із ним.

      Максові це не подобалося.

      – А хіба діти просто не проводять із батьками час по черзі?

      – Ага, так і буде, але потім, знаєш, завжди настає вибір.

      Макс це ненавидів.

      – Ну, тато веселіший, – сказав він. – І в мене значно рідше будуть проблеми. Проте, можливо, я матиму більше кльових штук і довше зможу грати на компі…

      – І ти насолоджуватимешся цим, доки не помреш від цинги чи меланоми, бо ніколи не мазатимешся кремом від засмаги, або тебе просто відправлять у тюрму, бо ти щодня спізнюватимешся на уроки.

      – За це саджають?

      – Ну, точно є закон, що зобов’язує ходити до школи.

      – І я сумуватиму за мамою.

      – Ну, а що в ній такого?

      – Те, що це вона.

      Семові це не подобалося.

      – Але я б і за батьком сумував, якби пішов із мамою, – вів далі Макс. – Тож не знаю навіть. Кого б ти обрав?

      – Для тебе?

      – Для себе. Я хочу бути з тобою.

      Сем це терпіти не міг.

      Макс закинув голову назад і поглянув на стелю, намагаючись загнати сльози назад під повіки. Він це зробив майже як робот, але його нездатність напряму сприймати таку відверту людську емоцію робила з нього людину. Ну, чи принаймні сина свого батька.

      Макс запхнув руки до кишень – обгортка від «Jolly Rancher», огризок олівця з поїздки на міні-гольф, чек, де вже стерлися букви, – та сказав:

      – Був я якось у зоопарку.

      – Ти був у зоопарку мільйон разів.

      – Це анекдот.

      – А.

      – Тож був я якось у зоопарку, бо мені казали, що він найкращий на світі. Ну, і знаєш, вирішив я побачити це на власні очі.

      – Мабуть, СКАЧАТЬ