Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А невдовзі зрозумів, як пощастило йому з цим Рисем. Без нього він скоро пропав би в деревлянській хащі – у драговину міг потрапити, напоротися на яку-небудь із ям-пасток, або прошила б його отруйна стріла когось із лісових сторожів-доглядників. Пости сторожі деревлянської траплялися раз за разом, уміли вони охороняти свій край, з’являлися попереду раптово, немов з-під землі, усі в шкурах, прикриті гіллям, обличчя в плямах бруду – їх і помітити можна було тільки тоді, коли із сулицями напереваги виходили на стежку. Навіть пахли не як люди, по-звіриному.

      Рись легко спілкувався з ними місцевою говіркою, слова заповітні вимовляв. А вечорами біля багаття Торір пояснював йому:

      – Мені би пристати до капища, де Перуна шанують. Там би мене прийняли.

      Рись перевертав над вогнем убитого дорогою зайця, відмахувався від диму.

      – Ти, чужинцю, на наших служителів не надто розраховуй. Прийняти тебе вони, може, й приймуть, але без певного знаку від князів-старшин не допомагатимуть. Волхви, звісно, люди божі, та тільки й вони під князями живуть.

      Так, у деревлян було інакше, ніж в інших племенах. І виходило, що Торіру не обійтися без опіки місцевих правителів. Скажімо, того ж Мутьяна.

      – А який знак мені дасть Мутьян для зустрічі з перунниками?

      – Який? Напевно, вінець царський.

      Торір не зрозумів, і Рись почав пояснювати: якось Мутьян пограбував на Дніпрі лодію, що сіла на мілину, і серед здобичі дісталася йому корона краси надзвичайної, царгородської роботи, не інакше. І в землі деревлянській Мутьян здобув собі славу володаря такої краси. Тож якщо сподобається йому чужинець прийшлий, можливо, він дасть йому показати волхвам своє добро.

      До града деревлянського Іскоростеня вони дісталися тільки четвертого дня. Мутьян виявився здоровенним чолов’ягою з довгим густим волоссям і різким звіриним запахом. Прийняв він Торіра у просторій, вистеленій хутрами, землянці. На відкритих волохатих грудях Мутьяна висів величезний медальйон, на могутніх раменах – накидка зі шкури світлого вовка, на голові – вінець із коштовними каменями, фініфтю та перлами скатними. Така розкіш здавалася надмірною, погано пасувала до його варварського вигляду. А очі Мутьян мав маленькі, хитрі й розумні.

      – То це ти, витязю, душу мого братика Турячого Мала в себе взяв? Що ж, я завжди радий з родичем чашу-братчину осушити.

      І всміхнувся хитро.

      Торір гадав, що він давно навчився пити не хмеліючи. Та не з Мутьяном було йому змагатися. До кінця учти сам не пам’ятав, що набазікав князькові. А зранку прокинувся одразу з трьома дебелими баберами – наложницями Мутьяновими, яких той прислав ублажати гостя.

      Пізніше, коли Рись вилив йому на голову кілька відер холодної води, Торір розпитав, що саме він встиг наговорити Мутьяну? Виявилося, що пообіцяв господареві Іскоростеня допомогти захопити на Дніпрі караван суден новгородських, які невдовзі мали вирушати зі Смоленська на південь. Але новгородці були союзниками Торіра, вони належали тим, хто йому справу доручив. Одначе тепер слово Мутьяну вже було СКАЧАТЬ