Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що мелькали на заборолах. А на єдиному пологому під’їзді до воріт Турова, яким зазвичай потрапляли у город вози, деревляни розганяли на колесах потужний стінолом зі збитих разом міцних стовбурів. Гатили так, що надворотну вежу аж трусило, відкочували назад, знову розганялися і знов били у ворота. А їхні одноплемінники тим часом вправно сипали углиб дитинця запаленими стрілами, намагаючись підпалити град ізсередини.

      Та все ж тільки тоді, коли сонце перевалило за полудень, а схили Турова вкрилися, мов битими мухами, тілами деревлян, вони зуміли розбити ворота й увірватися досередини. Їхнє переможне виття летіло до небес разом із чорним димом від палаючих міських будівель.

      Тепер і Торір разом із Рисем та його загоном поспішили в дитинець. Торір мусив устигнути врятувати дреговичів. Але це вдалося не відразу. Сама дрегва відчайдушно чинила опір, билися навіть жінки й підлітки. Торір зі своїми людьми ледве зумів одтіснити їх убік. Деревляни не одразу це помітили, розпалені грабунками, поспішали винести з палаючих будівель градські багатства. А коли схаменулися, дрегву вже захистили волхви, яких Торір викликав із капища. Стояли у своєму довгому білому вбранні, піднявши над головами паколи з настромленими на них черепами биків-турів.

      Якоїсь миті Торіру здалося: те, що він замислив, удалося. Та все зіпсував молодий дрегович. Він раптом вийшов уперед, поглянув на розмальованого, як деревлянин, варяга і раптом випалив:

      – Упізнав я тебе, виродку. З нами на бенкеті хліб-сіль їв, а сам деревлян навів!.. Нехай же Кровник[73] живцем забере тебе до часу!

      І плюнув у бік Торіра.

      Натовп деревлян сколихнувся і завмер. Торір майже на дотик відчував їхні погляди, відчував, як вони чекають, що робитиме ватажок. Сам же дивився на блідого від ненависті дреговича. Він теж упізнав зухвальця – це був той самий юнак, що побивався за жертовною дівчиною. Тоді це було безглуздо. Зараз же своєю витівкою він звів майже нанівець усі зусилля Торіра врятувати дрегву. Торір помітив, як звузилося круг нього кільце деревлян, помітив стривожений погляд Рися. А цей білявий дрегович навіть осміхається. Зате волхви спохмурніли. До цього трималися з гідністю, тепер відступили, переглядаючись.

      Торір відчув, як скипає гнівом. А заговорив – голос звучав спокійно, навіть поблажливо:

      – Дурень єси. А з такими дурнями знаєш, як учиняють?

      Він ступив крок уперед, зробив різкий випад і, як учили його ще араби, натиснув пальцями в певні місця на горлі дреговича. Той одразу витріщив очі, задихнувся, посірів. Торір не став чекати, поки дрегович упаде, схопив за волосся, різко нахилив, затиснувши голову хлопця між своїми колінами, і ривком зірвав із поваленого ногавиці, оголивши зад. Сам же спокійно розстібнув ремінь на поясі, склав удвічі і, замахнувшись, із силою оперіщив білі сідниці дурноголового дреговича. Раз, ще і ще раз.

      Ремінь зі свистом розтинав повітря, голосно періщив по тілу. На заду дреговича спухли багрові смуги. Той рвонувся, заволав. Але варяг тільки сильніше СКАЧАТЬ