Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ноги легкі, а ось груди обважніли, ниють зранку. Добре, хоча б минула ця нудота, що виснажувала, мучила її спочатку. І вона усе ще гарна і знадлива, щоб знову привабити до себе Родима. Чуттям, відомим тільки жінкам, Карина відчувала, що люба вона йому. І тепер зла Параксева буде змушена змиритися з її поверненням. Княжича їм Карина принесе. Але спершу треба зуміти принести. Дістатися…

      Уночі знову задув вітер, розгулялася завірюха. Навіть вовків розігнала. Карина під її завивання солодко виспалася у димній хижці. А над ранок напилася гарячого хвойного відвару, старосту напоїла. Він ковтав, навіть не приходячи до тями, але рана його здулася, запах ішов гнильний. Карина розуміла, що Збуда потрібно показати досвідченим волхвам-лікарям. Отже, мусить поквапитися.

      Напрямок їй вказували все ті ж домовини на стовпах, і вона знову змогла вибратися на битий шлях. Колючий вітер весь час налітав, сік обличчя крижаною крупою. Але тут їй пощастило. Казна-звідки з’явилися сани легкі, в них було запряжено прирученого лося. Чоловічок у теплому кожусі спочатку тільки глянув, але, вже проїхавши, зупинився.

      – Замерзнеш тут, небого. Ходи, підвезу.

      Карина трохи не розплакалася. Поглянула на бородатого, усього в шкурах, чоловіка із вдячністю.

      – Самим небом тебе мені послано, чоловіче добрий. Мені до Єлані. Близько тут.

      Лось легко біг по глибокому снігу, тільки пара від нього летіла. Візник не озирався, мовчав відлюдно. Дівчина навіть задрімала під розмірене скрипіння полозів по снігу. Прокинувшись, побачила, що їдуть вони вже обжитими місцями, все частіше тепер траплялися селища, але, як і раніше, були вони принишклі, рідко де дим здіймався над шапками снігу на дахах. Собаки – й ті не гавкали. Коли сторожові вежі почали траплятися, дозорці навіть не виходили.

      – Усе, злазь, – несподівано сказав візник. – На Єлань – це тобі туди. Я в інший бік їду.

      Вона скорилася. Знову впряглася у волокуші.

      На тлі сірого зимового неба радимичеве стольне місто Єлань вражало. Міцні гостроколи, такі високі, що міських будівель не видно за ними, зате промовисто здіймаються до неба брусовані складені з колод дозорні вежі. Карина навіть розгледіла темні силуети сторожів на заборолах.

      Їй чомусь зробилося моторошно. Затягла волокуші з нерухомим Збудом під лапи найближчої ялини.

      – Ти зачекай тут трохи. Сама я швиденько впораюся і по тебе пришлю.

      Вийшла на відкритий простір. Підковзуючись, проминула обмерзлий міст через річку. Біля високих гостроколів граду помітила, що охоронці згори спостерігають за нею.

      Вона їх окликнула.

      – Гей, впустіть до граду! До Родима я. Невже не впізнали? Жона я його, Карина.

      Вони, як і раніше, тільки дивилися, потім почали перемовлятися. Відтак ніби послали одного кудись. І Карині довелося чекати, стоячи на вітрі, розшарпаній, змученій.

      А потім нагорі з’явилася княгиня-мати Параксева. Карина тільки слабко охнула, помітивши її СКАЧАТЬ