П'ятеро в ліфті, не рахуючи Музи. Стефан Піпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ підняв свій ціпок між Інгою та Грубим:

      – Брейк! – строго наказав він.

      Його підтримав вусань:

      – Знову зійшлися півні. Досить!

      – Сам ти пєтух гамбургзький, – завівся Грубий.

      – Я сказав – брейк! – Іван Тимофійович підвищив голос. – Значить так, – дідо повернувся до Інги. – Грубий помилився у визначенні Вашої професії. З ким не буває. Але це не привід провокувати один одного на бійку. І до речі, – дідо повернувся до Грубого, – не всі менеджери з реклами, як Ви щойно зауважили, вішають лапшу людям на вуха. Ще не відомо, що Ви за птиця. Чим Ви займаєтеся? Га?

      Грубий мовчав, не знаючи, що сказати. Дідо продовжив:

      – Судячи з Вашого арго, сфера Вашої діяльності підпадає під деякі статті кримінального кодексу. Чи не так? Кажіть нам правду!

      – І що це поміняє, якщо Ви почуєте правду? – з викликом запитав коротун.

      – Можливо, це змінить Ваше життя, – припустив дідо.

      – Дєд, не гони пургу. Шо ти мене лічиш? Я кишеньковий. Ну і шо? Побіжиш в мусарню? Да? І борсєтку я вкрав, – Грубий підняв борсетку і помахав нею перед обличчям діда. – І як вийду звідси, все одно красти буду! Поняв, да?

      – Зараз мені байдуже, чим Ви займаєтеся, – спокійним примирливим тоном заговорив дідо, – Проте, волею Долі, чи якихось інших Сил, ми опинилися тут разом. І всі хочемо звідси вийти. А якщо будемо весь час сваритися і ображати один одного, то так і залишимося тут кругами ходити. Хіба не так?

      Солунський уважно слухав діда і радісно з ним погодився:

      – Так-так, Іване Тимофійовичу, правильно говорите. А ті бовдури геть нічого не розуміють. Давайте нарешті якось домовимося, щоб по-дружньому ставитися один до одного.

      – Пакт о нєнападєнії? – скептично запитав Інга.

      – Називайте це, як хочете, хоч універсалом єдності демократичних сил, але відтепер жодних сварок, крапка! Всі згодні? – закінчив свою коротку промову дідо.

      Четверо ствердно захитали головами.

      – Бо інакше ми всі залишимося тут назавжди! – додав аргументів Іван Тимофійович.

      – А якщо комусь тут подобається? Якщо хтось тут би залишився? – мрійливо і обережно запитав Інга.

      Грубий моментально «завівся» знову:

      – От бачиш, дєд! Нє, ну ти подивися, подивися на нього вніматєльно, – коротун вказав пальцем на молодого чоловіка. – Це він тормозить. І як такому баклану не дати тягла? Це у вас, у інтілігєнтів, базари воспітатєльні. А тут слова вже не поможуть…

      – Но-но, палєгчє, – втрутився Інга, – Маю право…

      – … Парашу мити, – Грубий завершив замість нього речення.

      – Значить так, – дідо остаточно взяв всю ініціативу на себе. – Пане Петро, Ви з І,нгою йдіть вперід, а я з Грубим – за вами. А Ви, Антон, – дідо глянув на юнака, – А Ви, Антон, йдіть, як собі хочете.

      Вишикувавшись таким чином, п’ятеро продовжили свою подорож.

      № 1

      Антон на ходу розглядав детальніше отриманий подарунок. На верхній частині плеєра, СКАЧАТЬ