П'ятеро в ліфті, не рахуючи Музи. Стефан Піпа
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу П'ятеро в ліфті, не рахуючи Музи - Стефан Піпа страница 16

СКАЧАТЬ флегматично йшов, не звертаючи уваги ні на що: ні на Солунського, що супроводжував його, ні на довколишній краєвид, ні на свої відчуття та думки.

      Вусань же почував себе незручно. Йому здавалося, що він мав би якось розрадити молодого чоловіка, підтримати його. Вусань навіть частково чувся винним за те, що коротун, як йому здалося, образив Інгу. Бажання чи, радше, імперативна потреба загладити свою вину перед Інгою наростала і не давала спокою. Через це вусань обережно почав розмову:

      – А яке Ваше справжнє ім’я? А то, розумієте, якось не пасує називати чоловіка жіночим ім’ям.

      Втомлений молодий чоловік з течкою перевів тьмяний безбарвний погляд нізвідки на Солунського:

      – Падлєцу всьо к ліцу, – відповів молодий чоловік, – До того ж, ще не відомо, чи Інга – жіноче ім’я, а чи чоловіче.

      – Хтозна… – опустивши долу очі, погодився вусань.

      В цей момент Солунський відчув просто огиду до цього нікчемного безвольного молодого чоловіка. Також вусань добре зрозумів коротуна і його бажання сваритися і битися з Інгою. Він і сам із задоволенням в цю ж мить відлупцював би молодого чоловіка, але суворе батьківське виховання забороняло проявляти себе таким чином з іншими представниками людства…

      № 4 + № 5

      Деякий час Іван Тимофійович з Грубим йшли мовчки. Коротун демонстративно мовчав, а дідо занурився у педагогічні роздуми: «Як знайти до нього ключик? Можна ж його змінити. Допомогти йому. Є ж в ньому якась раціональна зернина, посіяна Творцем». Потім дідо згадав епізоди, пов’язані з Мексиканцем:

      – А Ви що, вчили іспанську в школі?

      – Ні хрєна я в школі не вчив, – неохоче відповів коротун, передчуваючи чергову хвилю повчань.

      – Ну, щось в голові таки залишилося. Навіть останній двійочник засвоює тридцять відсотків учбового матеріалу…

      – Якщо він в ту школу ходить, – додав Грубий.

      – Добре, а звідки таке знання іспанської? – змінив тему дідо, – Я бачив, як Ви підспівували Мексиканцю…

      І тут Грубий яскраво побачив себе зі сторони: як він співає пісню; саме тепер він зрозумів, що і музика, і мова йому здавна знайомі, просто він їх забув.

      – Не знаю, дєд, – приязно відповів коротун. Злість та незадоволення, напруга суперечки з Інгою зникли, і на Душі в нього стало приємно і легко. Хотілося просто мовчки йти, йти, йти і не зупинятися, та насолоджуватися миттєвостями подорожі.

      Іван Тимофійович відчув, що слова, будь-які сказані ним слова, зараз зайві, він розумів, що коротун й так знає те, що він йому збирається сказати, однак спокуса дати на останок якусь рекомендацію і, тим самим, залишити останнє слово за собою, переважила:

      – Але цей спалах варто розвивати наполегливою працею над собою…

      Грубий промовчав. Здавалося, він пропустив повчання діда повз вуха, хоча теоретично й міг би послати Івана Тимофійовича куди подалі…

СКАЧАТЬ