Шопенгауер як ліки. Ірвін Ялом

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пам’яті як напрочуд самовідданий пацієнт.

      Філіп знову витріщився на стелю, а тоді кивнув і продовжив:

      – Пригадую, що лікування тривало протягом трьох років. Здебільшого ми зустрічалися двічі на тиждень. Це багато годин – як мінімум, дві сотні. І близько двадцяти тисяч доларів.

      Почувши це, Джуліус хотів було втрутитися – щоразу, коли пацієнт порушував цю тему, він зазвичай зауважував, що це «крапля в морі». А тоді наголошував на тому, що проблеми, з якими пацієнт прожив добру частину свого життя, неможливо швидко вирішити навіть за найефективнішої терапії. А ще Джуліус часто говорив про власний досвід – про те, що під час своєї практики він відвідував заняття п’ять разів на тиждень протягом трьох років – загалом сімсот годин! Але тепер Філіп не був його пацієнтом і він не мусив у чомусь його переконувати. Він прийшов, щоб слухати. А тому прикусив губу й не зронив ані слова. Філіп вів далі:

      – Коли я до вас прийшов, моє життя просто розвалювалося, та якщо точніше, я був у повній «ямі». Хімік, який розробляє нові способи вбивства комах, – мені остогидла моя робота, набридло життя, остогидло все, крім філософських книжок та великих загадок історії. Утім, до вас я звернувся через свої сексуальні проблеми. Пригадуєте?

      Джуліус кивнув.

      – Я не міг себе контролювати. Усе, що мені було потрібно, – це секс. Повна одержимість. Я просто не міг насититися. Зараз, коли я згадую, як я жив, яким було моє життя, мене аж дрож проймає. Я ж бо намагався спокусити якомога більше жінок. Після коїтусу відчував тимчасове полегшення, та невдовзі все починалося знову – бажання перемагало.

      Джуліус насилу стримав посмішку, коли почув слово «коїтус» – він пригадав, що Філіп, хоч і провадив розпусне життя, завжди уникав «поганих» слів.

      – Саме в той короткий проміжок часу – одразу після коїтусу, – вів далі Філіп, – я міг жити на повну, в гармонії з собою. Отоді я нарешті міг звернутися до геніїв минулого.

      – Авжеж, я пам’ятаю твоє захоплення працями Аристарха й Зенона.

      – Так, ними, а пізніше й багатьма іншими. Однак ці «просвітлення», миті, коли я не був одержимим, були надто короткими. Але тепер я вільний – я піднявся вгору над самим собою. Мабуть, час повернутися до аналізу мого лікування. Ви ж про це хотіли дізнатися передусім?

      Джуліус знову кивнув.

      – Я пам’ятаю, що дуже прив’язався до нашої терапії. Вона перетворилася на ще одну одержимість, але, на превеликий жаль, не посіла місце сексуальної одержимості – тож вони просто співіснували. Пам’ятаю, що з нетерпінням чекав кожного сеансу, однак через годину йшов додому абсолютно розчарований. Зараз мені важко пригадати, що ми тоді загалом робили – гадаю, намагалися зрозуміти природу моєї одержимості з точки зору мого минулого. Щось з’ясовували – ми повсякчас намагалися щось з’ясувати. Однак кожний висновок я сприймав з підозрою. Жодне СКАЧАТЬ