.
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу - страница 9
Він не відразу несе його напарникові.
– Перепрошую, – починає, – але де… – Стовбичить там хвилину, розглядаючи свої черевики. – Де тут можна… подзюрити?
Піднімає голову, дивлюся на нього, десь із хвилину ми просто дивимось одне на одного. Тобто це досить кумедно. Не так, щоб розреготатися, але смішно про це думати: два туалети в будинку, ще один будують, але й досі немає місця, щоб цей чоловік міг сходити до вітру.
– Ну… – такого зі мною не бувало. Той юнак, Роберт, який що два тижні прибирає подвір’я, гадаю, ходить до вбиральні до приходу сюди. Але цей чоловік, він старий. Руки в глибоких зморшках. Сімдесят років тривоги залишили так багато слідів на його обличчі, що воно нагадує дорожню карту.
– Гадаю, вам доведеться піти в кущі, за будинком, – чую свій голос, а сама хочу бути зараз деінде. – Там пес, але він вам нічого не заподіє.
– Тоді гаразд, – каже він. – Дякую.
Я спостерігаю, як він повільно повертається зі склянкою води для свого напарника.
Стукіт і земляні роботи тривають увесь день.
Упродовж наступного дня двір будинку сповнюють стукіт молотків і шкрябання лопат. Я нічого не питаю в міс Ліфолт про це, а та нічого не пояснює. Тільки щогодини виглядає із задніх дверей, щоб перевірити, що відбувається.
О третій годині пополудні гуркіт припиняється, чоловіки сідають у свою вантажівку та їдуть. Міс Ліфолт проводжає їх поглядом і голосно зітхає. Потім сідає в автівку та вирушає займатися тим, чим займається, коли не хвилюється, що біля її будинку крутиться пара темношкірих.
За якийсь час деренчить телефон.
– Міс Ліф…
– Вона рознесла на все місто, що я краду! Ось чому я не можу знайти роботу! Ця відьма перетворила мене на найнахабнішу покоївку-злочинницю округу Гіндс!
– Постривай, Мінні, переведи подих…
– Сьогодні вранці перед роботою я пішла до Ренфроу, що живуть у «Платані», то міс Ренфроу ледь не виганяла мене зі свого подвір’я. Говорить, що міс Гіллі розповіла їй про мене все, й усі вже знають, що я у міс Волтер вкрала свічник!
Аж відчуваю, з якою силою вона тримає слухавку, так, що здається, переламає її надвоє. Чую голос Кіндри й дивуюся, чому Мінні вже вдома. Зазвичай вона не йде з роботи раніше четвертої.
– Я ж тільки готувала старій смачну їжу та доглядала за нею!
– Мінні, я знаю, що ти чесна жінка. І Господь це знає.
Голос раптом стишується – ніби бджоли в стільнику дзижчать:
– Коли я прийшла до міс Волтер, міс Гіллі вже була там і намагалася дати мені двадцять доларів. Говорить: «Візьми. Я знаю, вони тобі потрібні». Я ледь не плюнула їй в обличчя. Та стрималася. Ні, мем, – вона аж задихалась, – я зробила гірше.
– Що ти зробила?
– Не скажу. Нікому не скажу про той пиріг. Але я дала їй те, на що вона заслуговує! – Тепер Мінні голосить, а я ціпенію з жаху. Із міс Гіллі краще не жартувати. СКАЧАТЬ