Прислуга. Кетрін Стокетт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ліфолт засоромлено розмовляє:

      – Ну, я щось не подумала… – Але вже глипає у вікно, на лісовоз.

      Я відходжу назад, така люта, що мною аж тіпає. Крихітка лежить у ліжечку з восьмої вечора, звичайно, її потрібно перевдягти! Спробувала б міс Ліфолт висидіти зо дванадцять годин у мокрих штанях, не встаючи!

      Кладу Крихітку на сповивальний столик, намагаючись не виказувати своєї люті. Маленька уважно стежить, як я знімаю з неї підгузок. Потім простягає до мене свою ручку та ніжно доторкається до мого рота.

      – Мей Мо погана, – промовляє вона.

      – Ні, дитинко, ти не погана. – Кажу й погладжую її по голівці. – Ти хороша. Дуже хороша.

* * *

      Я винаймаю житло на Ґессум-авеню з 1942 року. Можна сказати, що вулиця Ґессум має свій характер. Будиночки всі маленькі, та подвір’я різні: окремі недоглянуті, без жодної травинки, голі, як лисина в якогось дідугана, а на інших кущі азалій і троянд, густий зелений газон. Моє подвір’я, гадаю, – це щось середнє.

      Перед моїм будинком кілька кущів червоних камелій. То тут, то там клаптики трави, а на місці, де ще три місяці після аварії стояв пікап Трілора, й досі велика жовта пляма. Дерев у мене немає. Зате задній двір тепер скидається на Едемський сад. Саме там моя сусідка, Іда Пік, розкинула грядки з овочами.

      Своїми грядками Іда похвалитися не може, бо весь задній двір у неї завалений мотлохом її чоловіка – двигуни автомобілів, старі холодильники, шини. Він обіцяє, що все це полагодить, хоча так нічого й не робить. То я й запропонувала Іді щось посадити на моїй ділянці. Тепер я не займаюся городом, а вона дозволяє мені рвати потрібне й економити пару доларів на тиждень. А що ми не з’їли, Іда консервує на зиму та ділиться зі мною. Чудова гичка з ріпи, баклажани, бамія бушелями, всілякі баштанні культури. Не знаю, як їй вдається захищати свої помідори від жучків, але вдається. І вони смачнючі.

      Того вечора йшов густий дощ. Я дістала баночку Ідиної капусти з помідорами, з’їла останню скибку черствого кукурудзяного хліба. Потім почала підраховувати свої фінанси, тому що останнім часом сталося аж дві речі: квиток на автобус подорожчав до п’ятнадцяти центів за поїздку й орендна плата зросла до двадцяти дев’яти доларів на місяць. Я працюю на міс Ліфолт із восьмої до четвертої, шість днів на тиждень, крім суботи. Щоп’ятниці отримую сорок три долари, тобто сто сімдесят два долари на місяць. Це означає, що після оплати рахунків за світло, воду, газ і телефон у мене залишиться тринадцять доларів п’ятдесят центів на тиждень на продукти, одяг, зачіску й пожертви на церкву. Ще треба згадати про те, що надіслати поштою всі ці рахунки тепер вартує аж нікель[3]. А мої робочі мешти такі благенькі, наче висохли з голоду. Нова пара коштує сім доларів, тобто сидіти мені на капусті з помідорами, доки не стану братиком Кроликом. Дай Боже здоров’я Іді Пік, інакше мені взагалі нічого було б їсти.

      Озивається телефон, і я аж підстрибую. Ще не встигла сказати «алло», як чую голос Мінні. Вона сьогодні працює допізна.

      – Міс Гіллі спроваджує міс Волтер до будинку для людей похилого віку. Маю шукати собі нову роботу. І знаєш, коли вона їде? Наступного тижня.

      – О СКАЧАТЬ