Прислуга. Кетрін Стокетт

Чтение книги онлайн.

      Наступного ранку о десятій Елізабет відчиняє двері й киває мені, як шкільна вчителька:

      – Добре. Заходь. Та недовго. Мей Моблі може прокинутись будь-якої миті.

      Заходжу на кухню, затиснувши записник і листи під пахвою. Ейбілін усміхається мені біля мийки, її золотий зуб сяє. Вона трохи повнувата в талії, але це надає їй приємної м’якості. І вона набагато нижча за мене (а хто вищий?) У неї темно-коричнева блискуча шкіра, яку підкреслює накрохмалена біла уніформа. Її брови – сиві, хоча волосся чорне.

      – Здрастуйте, міс Скітер. Міс Ліфолт усе ще за машинкою?

      – Так. – Дивно чути, попри всі ті місяці, що минули з моменту мого повернення, що Елізабет називають міс Ліфолт – не міс Елізабет чи навіть не дівочим прізвищем, міс Фредерікс.

      – Можна? – показую на холодильник. Але перш ніж підступаю до нього, Ейбілін уже відчинила його:

      – Чого побажаєте? Кока-коли?

      Киваю, й вона знімає кришечку відкривачкою, що висить над кухонним столом, і наливає в склянку.

      – Ейбілін… – роблю глибокий вдих. – Хочу запитати, чи допоможете мені з дечим.

      І я розповідаю про рубрику, втішена, що вона знає, хто така міс Мирна.

      – Може, я прочитала б вам кілька листів, а ви б… допомогли мені з відповідями. За якийсь час я, можливо, наб’ю руку й… – Замовкаю. Немає жодного шансу, що я колись спроможусь відповідати на запитання про прибирання будинку. Насправді я і не збираюся вчитися такого. – Це нечесно, так? Я видаватиму ваші відповіді за свої. Тобто відповіді Мирни, – зітхаю я.

      Ейбілін хитає головою:

      – Я не проти. Просто не впевнена, чи погодиться міс Ліфолт.

      – Вона вже дозволила.

      – Під час робочого дня?

      Киваю, пригадуючи тон Елізабет.

      – Тоді добре, – Ейбілін знизує плечима. Вона дивиться на годинник над мийкою. – Напевно, закінчимо, доки Мей Моблі прокинеться.

      – Сядемо? – показую на кухонний стіл.

      Ейбілін поглядає на двері:

      – Сідайте, а мені й стояти добре.

      Я провела минулу ніч, перечитуючи всі статті міс Мирни за останні п’ять років, але посортувати всі листи, на які я мусила відповісти, часу не вистачило. Вирівняла течку-планшет, олівець у руці.

      – Лист з округу Ренкін.

      «Дорога міс Мирно, – читаю я. – Як позбутися плям на комірці сорочки цього жирного свинтуса, мого чоловіка, бо він і сам, як свиня, і… і потіє, як і вона…»

      Чудово. Колонка про домогосподарство та стосунки. Дві речі, в яких я нічого не тямлю.

      – Чого вона хоче позбутися? – перепитує Ейбілін. – Плям чи чоловіка?

      Втуплююся в листа. Я не знаю, що порадити в жодному разі.

      – Скажіть, нехай замочить у оцті й засобі «Пайн-Сол». А опісля хай залишить трохи на сонці.

      Швидко записую.

      – Залишити на сонці надовго?

      – Десь на годину. СКАЧАТЬ