Прислуга. Кетрін Стокетт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до крихітного передпокою. У будинку низькі стелі та маленькі кімнати. Все якесь затерте – вицвілі блакитні штори з квітковим малюнком, скручене покривало на дивані. Я чула, нова бухгалтерська фірма Ралі не надто успішна. Може, десь у Нью-Йорку чи деінде це й нормально, але в Джексоні, штат Міссісіпі, люди не хочуть працювати з хамуватим спадковим бовдуром.

      Машина Гіллі перед будинком, та її самої ніде не видно. Елізабет сідає за швейну машинку, що стоїть просто на обідньому столі.

      – Я майже закінчила, – запевняє вона. – Тільки закріплю останній шов.

      Елізабет устає та показує мені вихідну зелену сукню з круглим білим комірцем.

      – Тільки відверто, – шепоче вона, а очі благають сказати їй усе, крім правди. – Схоже, що вона пошита вдома?

      Край сукні з одного боку довший, шов трохи морщить, а манжета перекручена.

      – Стовідсотково куплене у крамниці. Просто з «Мезон Бланш».

      Говорю так, бо для Елізабет це крамниця її мрій. П’ять поверхів дорогого одягу на Канал-стрит у Новому Орлеані, одягу, який у Джексоні не відшукаєш.

      Елізабет із вдячністю всміхається:

      – Мей Моблі спить? – питаю я.

      – Нарешті заснула! – Елізабет накручує пасмо волосся, що вибилося з бігуді, та кривиться з його впертості. Іноді її голос звучить різко, коли вона говорить про дочку. Двері гостьової ванни відчиняються, і виходить Гіллі, примовляючи:

      – … набагато краще. Тепер у кожного є своє місце.

      Елізабет занадто стурбовано підкручує голку в машинці.

      – Перекажеш Ралі, що я йому дякую, – додає Гіллі, й раптом я розумію, про що йдеться. Ейбілін уже має власний туалет у гаражі.

      Гіллі всміхається, і я бачу, що вона збирається порушити питання про «Ініціативу».

      – Як там твоя мама? – питаю я, хоча знаю, що вона взагалі не любить це обговорювати. – Вона вже звикла у будинку для людей похилого віку?

      – Думаю, так. – Гіллі натягує червоний светр, щоби прикрити складки жиру на талії. На ній штани у червоно-зелену клітинку, що, здається, додають об’єму її сідницям, надаючи їм округлості й крутизни. – Звісно, вона зовсім не цінує все, що я роблю. Я мусила звільнити її служницю: зловила на гарячому, коли та намагалася поцупити срібло просто під моїм носом. – Гіллі трохи примружується. – Ви часом, до речі, не чули, чи та Мінні Джексон десь працює?

      Ми хитаємо головами.

      – Сумніваюся, що їй вдасться знову знайти роботу в цьому місті, – каже Елізабет.

      Гіллі киває, замислившись над цим. Я глибоко вдихаю, прагнучи повідомити їм свої новини.

      – Я отримала роботу в «Джексон Джорнал»! – кажу.

      У кімнаті тиша. Раптом Елізабет вищить від радості. Гіллі всміхається мені з такою пихою, що я червонію та знизую плечима, немов це не така вже й подія.

      – Вони були б дурнями, якби не взяли тебе, Скітер Фелан. – Гіллі піднімає склянку СКАЧАТЬ