Прислуга. Кетрін Стокетт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вона розплачеться від такої хвальби Гіллі.

      – То ти їх зробиш? О, я така рада. Нашому Комітету з розпродажу випічки дуже потрібна така людина, як ти.

      – А скільки треба?

      – П’ятсот, до завтрашнього полудня.

      Усмішка застигає на Діниному обличчі.

      – Гаразд. Гадаю, я… попрацюю вночі.

      – Скітер, ти таки знайшла час! – вигукує Гіллі, й Діна повільно виходить із кухні.

      – Я ненадовго, – попереджую, може, й надто швидко.

      – Ну, я дізналася, – розтягує губи в усмішці Гіллі. – Цього разу він напевне приїде. Через три тижні.

      Я спостерігаю, як довгі пальці Юл Мей спритно знімають тісто з ножа, й зітхаю, бо відразу розумію, про що йдеться.

      – Не знаю, Гіллі. Ти вже стільки разів намагалася. Можливо, це знак. – Минулого місяця, коли він скасував зустріч напередодні, я вже дозволила собі розхвилюватися. Не хочу знову через це проходити.

      – Що? Не смій таке казати.

      – Гіллі… – стискаю зуби, бо час уже нарешті це вимовити. – Тобі ж відомо, я не його типаж.

      – Глянь на мене, – наказує вона, і я слухаюся. Тому що ми всі робимо те, що наказує Гіллі.

      – Гіллі, ти не змусиш мене…

      – Скітер, це твій час. – Вона бере мене за руку, міцно стискає її своєю рукою, як колись Константін. – Це твоя гра. І, трясця, я не дозволю тобі вийти з гри, бо твоя матінка переконала тебе, що ти недостатньо хороша для таких, як він.

      Гіркі, але правдиві слова Гіллі боляче шмагають мене. І все ж я захоплена своєю подругою, її наполегливістю щодо мене. Ми з Гіллі завжди були безкомпромісно чесними одна з одною, навіть у дрібницях.

      Іншим Гіллі видає брехню з тією самою легкістю, як пресвітеріанець – почуття провини, та між нами існує мовчазна домовленість, виняткова чесність – єдина річ, що дає нам змогу залишатися друзями.

      На кухню заходить Елізабет із порожньою тарілкою в руках. Вона всміхається, тоді зупиняється, і ми втрьох дивимось одна на одну.

      – Що? – запитує Елізабет. Гадаю, вона вважає, що ми говорили про неї.

      – То через три тижні? – допитується Гіллі. – Прийдеш?

      – О так! Звичайно ж, ти прийдеш! – переконує Елізабет.

      Бачу їхні всміхнені обличчя, їхні надії щодо мене. Це не схоже на мамину нав’язливість, це щирі сподівання, без зобов’язань та образ. Нестерпно, що подруги обговорили долю одного мого побачення за моєю спиною. Нестерпно, та водночас приємно.

      Повертаюся на ферму ще до закінчення гри. За вікном «кадилака» випатрошені та випалені поля. Татко закінчив збирання врожаю ще кілька тижнів тому, проте узбіччя дороги все ще біліють клаптиками бавовни, застряглої в траві, а в повітрі й досі витає слабкий запах диму.

      Не встаючи із сидіння, перевіряю поштову скриньку. Усередині «Фермерський альманах» і лист. Із «Гарпер енд Роу». Заїжджаю на подвір’я, перемикаю передачу СКАЧАТЬ