Прислуга. Кетрін Стокетт

Чтение книги онлайн.

      Я йду додому, виструнчившись більше, ніж у свої дванадцять, коли почала різко рости. Мене розпирає гордість. Хоча кожна клітина мозку кричить мені «ні», я не можу втриматися, щоб не викласти все своїй матері. Вбігаю до вітальні та розповідаю їй, як я одержала роботу: писатиму щотижневу колонку з порадами щодо прибирання замість міс Мирни.

      – Яка іронія! – Мама зітхає, ніби натякаючи, що навряд чи заробиш на життя з такими умовами. Паскаґула охолоджує для неї чай.

      – Принаймні, це початок, – кажу я.

      – Початок чого? Порад, як доглядати за будинком, коли… – Вона знову зітхає, довго та повільно, наче спускає шину.

      Я відводжу очі, гадаючи, чи й усе містечко так вважатиме. Радість поступово тане.

      – Євгеніє, тобі невідомо навіть, як чистити срібло, що ж нарадиш про те, як підтримувати чистоту в будинку.

      Пригортаю течку до грудей. Мама має рацію, я не зможу відповісти на жодне запитання. Принаймні, могла хоча б порадіти за мене.

      – І ти ніколи ні з ким не познайомишся, сидячи за друкарською машинкою. Євгеніє, хоч трохи думай головою.

      У жилах закипає гнів. Знову стою, виструнчившись.

      – Гадаєш, я хочу жити тут? З тобою? – Регочу, сподіваючись, що завдам їй болю.

      На мить я бачу біль в її очах. Вона стискає губи в ниточку. Але я не збираюся забирати свої слова назад, бо нарешті, нарешті, сказала те, що вона вислухала.

      Не рухаюся з місця. Хочу почути, що вона на це відповість. Хочу почути її вибачення.

      – Євгеніє, маю тебе дещо… запитати. – Мама мне в руках носовичок, кривиться. – Я якось читала, що… окремі дівчата втрачають душевну рівновагу, починають думати… гм, такі неприродні думки.

      Поняття не маю, про що вона. Дивлюся на вентилятор на стелі. Хтось налаштував його, щоб той крутився надто швидко. Клац-клац-клац…

      – Ти… тобі… подобаються чоловіки? У тебе бували неприродні думки щодо… – Вона міцно заплющує очі. – Дівчат або… жінок?

      Я втупилася в неї, бажаючи, щоб той вентилятор зараз зірвався та впав на нас.

      – Бо в тій статті писали, що від цього є ліки, особливий відвар із коріння…

      – Мамо, – промовляю, не заплющуючи очей. – Я так само хочу бути з дівчиною, як ти з… Джеймсо. – І прямую до дверей. Але оглядаюся. – Тобто ти ж не думаєш про нього, чи не так?

      Мама випростується, обурено пирхає. А я навмисне голосно гупаю сходами нагору.