Прислуга. Кетрін Стокетт

Чтение книги онлайн.

      Перше, що помітно в Константін, окрім її зросту, – це очі. На тлі темної шкіри вони здавалися світло-коричневими, яскраво-медовими. Я ніколи не бачила в темношкірої людини світло-карих очей. Насправді, на Константін було безліч відтінків коричневого. Її абсолютно чорні лікті взимку вкривав сухий білий пил. Шкіра на її руках, шиї та обличчі мала колір чорного дерева. Долоні її рук помаранчеві, й мене завжди цікавило, чи стопи такі самі. Втім, я ніколи не бачила її босоніж.

      – У ці вихідні тільки ти і я, – сказала вона, усміхаючись.

      У ті вихідні мама й тато їхали з Карлтоном оглядати університет Луїзіани й Тулейн. Наступного року мій брат вступав до коледжу. Того ранку тато заніс розкладачку на кухню та поставив поруч із туалетом Константін. Вона завжди спала там, коли ночувала в нас.

      – Ходи побачиш, що я маю, – покликала вона, показуючи на комірчину. Я відчинила двері й угледіла в її сумці складанку на п’ятсот деталей із зображенням гори Рашмор. Це наше улюблене заняття під час її ночівлі в нас.

      Тієї ночі ми сиділи кілька годин, жували арахіс і перебирали на кухонному столі деталі головоломки. Надворі розгулялася негода, а ми в затишку вибирали частинки складанки. Лампочка на кухні згасла, а потім знову засяяла.

      – Хто це? – спитала Константін, дивлячись крізь окуляри в чорній оправі на коробку з-під головоломки.

      – Це Джеферсон.

      – О, справді. А це хто?

      – Це… – я нахилилась. – Я думаю, це… Рузвельт.

      – Я впізнаю тільки Лінкольна. Він схожий на мого тата.

      Я завмерла, тримаючи в руці деталь головоломки. Мені було чотирнадцять, і я ніколи не отримувала балу, нижчого ніж «А». Я була розумна, проте дуже наївна. Константін поклала коробку й знову зосередилася на деталях.

      – Тому що твій тато був таким… високим? – запитала я.

      Вона всміхнулась.

      – Тому СКАЧАТЬ