Прислуга. Кетрін Стокетт
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Прислуга - Кетрін Стокетт страница 19

Название: Прислуга

Автор: Кетрін Стокетт

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Зарубежная образовательная литература

Серия:

isbn: 978-617-12-3935-7, 978-617-12-3934-0, 978-617-12-3381-2, 978-0-399-15534-5

isbn:

СКАЧАТЬ золотій рамці фото міс Селії та містера Джоні біля вівтаря, роздивившись яке ближче, розумію, що він за людина. Я сподівалася, що він товстий і коротконогий (якби дійшло до втечі), та він і близько не такий. Сильний, високий, дужий. І я його знаю. Господи. Це ж він зустрічався з міс Гіллі весь той час, коли я працювала в міс Волтер. Ніколи не бачилася з ним особисто, проте розгледіла достатньо, щоб упевнитись у цьому. Я тремчу, мої страхи потроюються. Бо це говорить про цього чоловіка більше, ніж будь-що інше.

      О першій годині пополудні міс Селія приходить на кухню й каже, що готова до першого уроку кулінарії. Вона сідає на табуретку. На ній тісний червоний светр, червона спідниця й так багато макіяжу, що навіть повія злякалася б.

      – Що ви вже вмієте готувати? – запитую я.

      Вона розмірковує, наморщивши лоба.

      – Можливо, просто почнімо від початку.

      – Ну, має бути щось, що ви вмієте. Чого вас навчила мама?

      Вона дивиться на свої ноги в панчохах і мовить:

      – Я можу приготувати кукурудзяні перепічки.

      Не можу втриматися від сміху.

      – А що ще ви вмієте готувати, крім кукурудзяних перепічок?

      – Я можу зварити картоплю. – Її голос стає ще тихішим. – І кашу. Там, де я жила, не було електрики. Але я готова вчитися. На справжній плиті.

      Господи. Я ніколи не зустрічала білої людини, якій би було гірше, ніж мені, крім божевільного містера Воллі, що живе за кантонівською їдальнею та харчується котячим кормом.

      – Ви щодня годували свого чоловіка мамалигою та кукурудзяними перепічками?

      Міс Селія киває.

      – Ви ж навчите мене добре готувати?

      – Спробую, – відповідаю, хоча ніколи не вказувала білій жінці, що та мусить робити, тож вагаюся, із чого почати. Підтягую панчохи й думаю. Нарешті тицяю у слоїчок на столі.

      – Ну, якщо є щось, що ви повинні знати про кулінарію, ось воно.

      – Це просто смалець, чи не так?

      – Ні, це не просто смалець, – пояснюю. – Це найважливіший винахід у кухні, крім хіба що майонезу.

      – А що тут такого особливого – вона гидливо морщить ніс. – Свинячий жир?

      – Це не свинячий жир, а рослинний. – І як можна не знати що таке «Кріско»? – Ви не маєте ні найменшого уявлення, що можливо зробити за допомогою цього слоїчка.

      – Смажити? – Вона знизує плечима.

      – Не лише смажити. У вас коли-небудь застрягало щось липке у волоссі, типу жуйки? – Я стукаю пальцем по бляшанці з «Кріско». – Правильно, «Кріско» допоможе. Помажте дитині попку – не знатимете попрілостей. – Кидаю три ложки на чорну пательню. – Я навіть бачила, як леді наносили його собі під очі, а чоловікам мастили потріскані п’яти.

      – Погляньте, як красиво, – говорить вона. – Ніби біла глазур для торта.

      – Очистити клей із цінника, змастити дверні петлі. Вимкнули світло – СКАЧАТЬ