Название: Прислуга
Автор: Кетрін Стокетт
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная образовательная литература
isbn: 978-617-12-3935-7, 978-617-12-3934-0, 978-617-12-3381-2, 978-0-399-15534-5
isbn:
Я прослизаю туди й зачиняю двері на защіпку. Скоцюрблююся на сидінні унітаза, щоб під дверима він не побачив моїх ніг. Тут темно та душно. Я відчуваю, що моя голова горить. Піт скапує з мого підборіддя та лишає сліди на підлозі. Мене нудить від густого запаху мила з ароматом гарденії, що лежить біля мийки.
Чую кроки. Затримую дихання.
Кроки зупиняються. Моє серце калатає, як кішка в сушильній машині. А якщо міс Селія зробить вигляд, що не знає мене, щоби не мати проблем? Зробить вигляд, що я грабіжник? О, я її ненавиджу! Я ненавиджу дурних жінок!
Прислухаюся, та все, що чую, це моє власне важке дихання. Гуп-гуп у моїх грудях. Щиколотки болять і хрускають від такого положення.
У темряві мій зір стає гострішим. Через хвилину я бачу себе в дзеркалі над раковиною. Причаїлася, як дурепа, на білому жіночому туалеті. Гляньте на мене. Гляньте, на що стала схожа Мінні Джексон, щоб заробити на кляте життя.
Міс Скітер
Розділ 5
Я лечу в маминому «кадилакові» дорогою з гравію, прямую додому. Каміння тарабанить по автомобілю так, що по радіо не чути навіть Петсі Клайн. Мама лютуватиме, але я просто їду швидше. Не можу перестати думати про те, що мені сьогодні в бридж-клубі сказала Гіллі.
Іще з початкової школи ми з Гіллі й Елізабет були найкращими подругами. Моя улюблена фотографія: в середній школі ми втрьох сидимо на футбольних лавках, усі разом, пліч-о-пліч. Суть фотографії полягає в тому, що навколо нас абсолютно порожньо. Ми сидимо близько, бо ми справді близькі.
В «Оле Міс»[4] ми з Гіллі два роки жили разом, аж поки вона не вийшла заміж, а я залишилася в університеті. Щоночі в гуртожитку Ксі Омега я накручувала її волосся на тринадцять бігуді. А сьогодні вона пригрозила вигнати мене з Ліги. Не те, щоб я аж так прагнула бути в Лізі, та мені заболіло те, як легко моя подруга погодилася б викинути мене.
Під’їжджаю до дороги, що веде до Лонґліфа, бавовняної плантації моєї сім’ї. Гравій змінює гладенький жовтий пил, і я сповільнююся, щоб мама не побачила, як швидко я їду. Наближаюся до будинку й виходжу. Мама сидить на ґанку в кріслі-гойдалці.
– Сідай, люба, – каже вона, махнувши рукою на крісло-гойдалку поруч із нею. – Паскаґула щойно натерла підлогу воском. Хай трохи висохне.
– Добре, мамо. – Я цілую її в напудрену щоку. Але не сідаю. Я спираюся на поручні ґанку, дивлюся на три вкриті мохом дуби у дворі. Хоча це тільки п’ять хвилин їзди від міста, більшість людей вважає це місце селом. Навколо двору розкинулися татусеві десять тисяч акрів бавовняного поля – рослини зелені та міцні, високі, сягають мені до талії. Кілька чорношкірих чоловіків сидять під дальнім навісом і вглядаються в спеку. Усі чекають однакового: щоб відкрилися коробочки.
Розмірковую, СКАЧАТЬ
4
Розмовна назва університету Міссісіпі.