Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ геть забув, – капудан-паша піратів плеснув у долоні, і перед ним відразу ж постав палубний ага. – Якщо вони ще живі, дай їм із десяток батогів, а тоді нехай драять палуби…

      Селім гірко зітхнув і продовжив:

      – Ми вже три тижні стоїмо на якорі. Очікуємо звісток про наближення урусів чи то з Дону, чи то з Дніпра. Крупи й сушене м’ясо вже закінчуються. Ось і доводиться відпускати цих собак на берег для прожитку. А якщо чесніше – щоб вони від нудьги й неробства не починали на борту сварок і різанини. Нехай копирсаються в болоті Пери або Галати. Там греки і вдень і вночі тримають відкритими свої таверни. Та й корисно розім’ятися в добрячій бійці зі стражниками і яничарами. Однак ці перебрали вина й так накурилися дурману, що порушили Коран. Та ще й пішли по домівках, вимагаючи грошей за охорону мешканців Стамбула від козаків. Але висять вони вниз головами не за це. А за те, що їх, мов баранів, привезли зв’язаними. Краще б їм у місті відрубали голови. Мені не потрібні ті, кого можна схопити. Франки[27] тремтять, щойно забачать мої наповнені вітром вітрила. Вони знають – у моїх командах хоробрі й дужі воїни. А хочеш, я тобі дам півсотні моїх головорізів? З ними все ж спокійніше, ніж самому блукати в Дикому полі.

      Орхан ласкаво глянув на друга:

      – Ти ж пам’ятаєш: два роки тому наш великий візир Кара-Мустафа пішов у ті землі, узявши з собою більше двохсот тисяч головорізів. І йому все-таки не було спокійно, бо, спаливши Чигирин, він поквапливо відійшов за Дунай. Я йду, як воїн, щоб битися з воїном. Як лицар, викликаю на бій лицаря. Я нікому не забороняю йти за мною. Але в них свій бій і свій обов’язок перед Аллахом. Тому їхня смерть не ляже провиною на мою совість. Тут наказувати не можна. Це справа честі – йти, щоб убити або бути вбитим. Не грабувати, не спалювати, не ґвалтувати, а чесно викликати на поєдинок гідного ворога й битися з ним. Віч-на-віч. Чи згодні на це твої головорізи?

      Селім із сумнівом похитав головою:

      – Ти просто пехліван[28] зі старих арабських оповідей. В ім’я честі й Аллаха! Либонь, я все-таки відправлю кого-небудь із тобою. А раптом трапиться лихо? Переможеш ворогів і від щастя помреш. Принаймні легенду про тебе принесуть.

      Двоє старих друзів розсміялися й потиснули руки.

      – Таких легендарів пів-Стамбула за мною йшло. Ходімо, подивимося на них, а заодно і на подарунки від міських щедрот і благодійників.

* * *

      Між другою й третьою щоглами на дзеркально надраєних дошках палуби лежали дари Стамбула: мішки з крупами, кошики з овочами та фруктами, бурдюки з вином, глечики з пивом, фруктовою водою, медом, полотняні сумки з хрустким хлібом і випічкою. Акуратними пірамідками лежали килими, килимки й рулони тканини. Деякі з килимів були розгорнуті й на них із повагою укладені далекобійні яничарки, короткостволі бандолети й багато прикрашені пістолі. Далі витягнуті до половини з піхов грали на сонці османські та перські шаблі, гострі халебські ножі й широкі черкеські кинджали, гострі, як бритва, СКАЧАТЬ