Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ втягнув повітря своїм перебитим носом. Може, саме завдяки цій задавненій травмі нюх морського пірата був гострий, як у мисливського собаки. У ранковому протязі, що пронизував капудан-каюту, Селім відчув запах садів і баштанів північних околиць Стамбула. Саме там розторопні вірмени руками рабів вирощували солодкі фрукти й соковиті овочі.

      – Вітер мені в спину, – широко всміхнувся старий пірат і, як був у коротких шароварах і на босу ногу, так і вилетів на палубу.

      Трішки засмутило те, що корабельний ага в передсвітанні вже не спав і напівголосно й упівкулака заганяв вітрильну команду на високі щогли.

      «А хай йому грець, цьому синові каракатиці! Буде він капуданом, якщо мене переживе», – доброзичливо подумав Селім і заревів щодуху:

      – Ворушіться, безхвості мавпи, бодай вас усіх акули зжерли! Травіть канати, ставте вітрила й бажайте собі смерті тільки в обіймах морських дів!

      Розминаючись, капудан-паша вцілив кулаком у сонну пику стрічного моряка й рушив на корму здійснювати ранковий намаз фаджр. Поки він омивав руки, ноги і обличчя зі срібної посудини, яка дрібно тремтіла в руках чорного хлопчиська-раба, вітрильна команда виконала першу підготовку до фаджру й, укривши палубу килимками й підстилками, повернула обличчя в бік Кааби.[29]

      Закінчивши ранкову дворакатну[30] молитву, моряки одразу подерлися на реї й заходилися відв’язувати скатки вітрил.

      – Добре!.. – розкриваючи обійми морському простору, Селім солодко втягнув у перебитий ніс вітер, що дедалі міцнішав.

      За кілька годин скрипучий від довгого стояння корабель вийшов із Босфору у відкриті води. Верхній вітер туго напнув вітрила й погнав велике судно по білих гребенях хвиль.

      – Ми таки не йдемо вздовж берега? – привітавшись, запитав старого друга Орхан.

      Він легко піднявся крутими сходами, що вели на корму, і так само, як і капудан, замилувався гоном золотих у ранковому сонячному промінні хвиль.

      – Я знаю ці води й ці вітри. А боятися нам нема чого. Козакам зараз не до морських походів. За три роки війни і вони, і ми пролили багато крові. А ще… Уночі прибув із палацу султана посланець. Комусь дуже важливо, щоб ти, мій друже, якнайскоріше опинився на протилежному березі Караденізу.[31] Немов хвилюються, що ти злякаєшся або роздумаєш. Державна скарбниця навіть не пошкодувала золота на сплату боргів моєї ескадри. Тепер у мене офіційний наказ допомогти тобі.

      – Допомогти чи конвоювати? – з усмішкою спитав «бранець». – Не бійся, силою ти мене не повезеш, навіть якщо схочеш. Нагадую, що мене надихнув Аллах, і все в його волі, – смиренно додав сіляхдар.

      – Це так. Ось тільки… Не подумай, що я… з полохливих. Та все-таки не зможу доставити тебе в пащу шайтана й не ввійду у води Дніпра. У цих лабіринтах островів живе сама смерть. І до Очакова я не піду. Там постійно нишпорять козаки. Може, і тепер вони СКАЧАТЬ