Таємниця галицького Версалю. Тетяна Пахомова

Чтение книги онлайн.

      Нерозбірливі звуки в покоях Щенсного змушували Анну Ельжбету все більше розпластуватися на дверному полотні кімнати сина, прикладаючи маленьку кришталеву склянку між вухом і дверима й напружено вслухаючись: пані була зайнята підслуховуванням – своєю улюбленою справою у вечірній час. Не один дворовий, а чи гість у результаті постраждав через свій нестриманий язик, а потім їхній мозок дятлом довбала думка: «Ну як? Ну звідки? Ну хто ж продав?…» Тож досвідчені старожили або приймали обітницю німоти в палаці, або обговорювали що-небудь десь у кущах за ним.

      – Та ні, Станіславе, батьки дуже, дуже тебе люблять… І не говори дурного… Це все наука життя, колись ти будеш їм вдячний.

      – Так, пане Маурицію, колись – можливо… А зараз мені так важко… Я зрозумів, що не зможу бути сильним дідичем, таким, як батько… Я не можу чинити так, як наставляє мене моя мама… Мені дуже шкода тих людей, які мають так тяжко працювати.

      – Колись, може, ти зумієш щось для них покращити…

      – Що, що я зможу? Один, сам по собі – навряд… Я спостеріг, що цей світ дуже жорстокий… І зовсім не Божий, адже Бог створив усіх людей рівними, а тут купка людей піднялася над іншими, і я серед них…

      – Ну то що, ти готовий відмовитися від свого спадку й піти в монастир?

      В Анни Ельжбети від несподіваного повороту аж скрутило поперек.

      Станіслав довго мовчав, зважував.

      – Напевно, що ні… – Матері відлягло від серця. – Я не відчуваю в собі чеснот СКАЧАТЬ