Таємниця галицького Версалю. Тетяна Пахомова
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Таємниця галицького Версалю - Тетяна Пахомова страница 22
Название: Таємниця галицького Версалю
Автор: Тетяна Пахомова
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Историческая литература
isbn: 978-617-12-2923-5,978-617-12-2920-4,978-617-12-2468-1
isbn:
– Як скажете, прошу пана, матиму за честь…
Карлічек у сіренькому оксамитовому костюмчику нагадував добре вгодовану мишу на балі-маскараді, що намагається пролізти до продуктових запасів: у своїх войлочних тихоступах ліліпут тупцював біля дірочки у дверях палацової бібліотеки – відробляв свій кусень хліба. Слова він якщо й чув, то погано, та й мало що розумів, а от бачив достатньо…
– То, може, Тіманте, вже час наш прийшов… Утечімо разом, врятуєм любов… – проказувала слова Аделя, тримаючи руки на раменах Щенсного.
– Не хочу втікати: жона ти моя; геть люди, геть Бог… Для мене сім’я і щастя утрьох – найбільша утіха на світі оцім… – палко відповідав молодий пан, цілуючи руку дівчині й притискаючи до себе. Карлічек аж почувся повноцінним чоловіком і почав виминати свої штанці.
Увечері розслаблений і всміхнений Щенсний грав у шахи з Вольфом.
– Ви знаєте, пане Маурицію, ця дівчина, Аделя, пробудила в мені невідомі досі почуття, і я все ще думаю про неї.
– Це нормально, Станіславе, ти ж чоловік, – Вольф із розумінням похитав головою.
– Пробачте, що питаю…
– Я навіть знаю, що ти хочеш спитати. Як я відмовився від жінок?
Щенсний ствердно хитнув головою.
– Я у твоєму віці теж був закоханий, дуже закоханий… і взаємно… – Маурицій замовк: спогади ще досі давалися йому боляче – Та її батьки знайшли більш багату й шляхетну партію для доньки, аніж я… Тож служба Господу, целібат і література стали єдиними розрадами для моєї скаліченої душі…
– А вона, як вона живе з цим?
– Вона вже в кращому світі… померла під час пологів…
– Пробачте, пане Маурицію…
– Колись – маю на те надію – ми з нею зустрінемося. А поки що треба достойно жити в цьому світі й молитвами наближати нашу зустріч.
– А ви… не могли одружитися з кимось іншим?
– Юний мій друже… Твоє запитання говорить, що ти ще ніколи не був по-справжньому закоханий… Кохання не терпить примусу серця, нема такого поєднання слів, як «кохання й обов’язок»… Тоді це вже не кохання, ні… Я мав честь приймати останню сповідь у багатьох, і у всіх них за довге життя була лише одна, а в декого – дві людини, до яких вони відчували справжнє кохання, та рідко це був хтось із подружжя… Вони помирали щасливими в надії на зустріч зі своєю половинкою на небесах, та не почувалися щасливими за життя… Кохання – це і великий дар Божий, і велике Його випробування: на другу шальку терезів ти маєш бути готовим покласти все, що маєш: родину, місце в суспільстві, гроші…
– А компроміс буває?
– Ой… те слово вигадали люди для ділових угод, а для сердечних справ воно аж ніяк не підходить… От ти, Щенсний, не любиш вівсянку. То чи полюбиш ти її після того, як тобі пообіцяють у подарунок, ну, наприклад, коня? – Станіслав заперечливо похитав головою. – Та кохання СКАЧАТЬ