Таємниця галицького Версалю. Тетяна Пахомова

Чтение книги онлайн.

      Весна нарешті змилостивилася над природою й людьми, подарувавши потепління. До ласкавого сонця вмить потягнулися ніжно-зелені паростки молодих листочків; осанну весні співав численний пташиний хор; дико нявчали коти у впертому бажанні продовжити рід. З воскресінням природи до людей приходив Великдень, і для його зустрічі всім потрібно було привести в порядок душу, тіло й помешкання. Душа потребувала сповіді й молитви, тіло – посту й чистої одежі, а от господа… Господа потребувала найбільше, бо мала стати абсолютом порядку, достатку, естетичного смаку, довершеності й гурманства, тож вимучені постом люди повинні були докласти купу зусиль до створення великоднього раю. Та двір Потоцьких у Кристинополі мав іще й надзавдання – створити таку театральну постановку п’єси Метастазіо, яка своєю неперевершеністю змусила б щирих досягти піку духовного задоволення, заздрісних – оніміти назавжди, скупих – плакати, бідніших – повіситися… І щоб ще й їхні внуки-правнуки переказували, як то файно святкували Великдень у домі Потоцьких… Гінці із запрошеннями вже вирушили в різні куточки краю, і Анна Ельжбета мала все-все проконтролювати для гідної зустрічі багатих і гонорових гостей: розподіл і підготовку кімнат, ідеальний стан мереживної постелі, карту угорських вин на будь-який смак, повноту й досконалість меню, новий одяг для слуг. На кону стояла навіть не суто якість прийому, а його обов’язкова досконалість: ніяка дрібнюсінька деталь, нічогісінько не мало заплямувати бездоганну репутацію марнославної сім’ї Потоцьких. Хоча всі знають, що «хто хоче знайти кістку в молоці, той її там надибає», господиня дому прагнула своєю шаленою підготовкою не дати жодного шансу для можливих прискіпувань усім недоброзичливцям… Кульмінацією підготовки став дворовий театр. У постановці були задіяні всі жанри, тож на сцені театру з ранку до пізнього вечора тривали репетиції: хор тренувався в ораторіях і кантатах; його змінювали тендітні балерини; потім відбувалася основна репетиція вистави; після цього диригент нервово втовкмачував неписьменним музикантам правильні ноти й тональність; далі знову по колу…

      Зате панська псарня жила своїм звичним життям, і її мешканцям не було ну зовсім ніякого діла до справ двоногих. Масивні коричневі з чорними підпалинами бладгаунди спокійно спостерігали за суєтою смішних, як манірні панянки, грейхаундів – білих у різні плями гончих; їм би ще пишні спіднички на тонкі талії, перуки й пенсне СКАЧАТЬ