Культурология. Дмитро Донцов

Чтение книги онлайн.

      За цим блеянням одвертих чи закаптурених драгоманівців не один готовий забути, що в цьому крику нема ніякого «поступу», ані «гуманності», є лише звичайна овеча мудрість. А ще до того мудрість, яка нічого спільного не має з мудрістю наших предків перед часами «відродження».

      Бо предки ті зовсім не дивилися на світ, як на рай перед гріхопадінням. А коли й були «обдаровані міцною силою любові», то її вистарчало лише для своєї породи. Вони зовсім не вважали, що братерство є завжди на місці. Навпаки, не раз вважали, що глупо давати «стерегти шулікам голубів». Вони думали, що «єднати вівці з вовками на одну пажить – це всупереч самій природі і здоровому розмислові». Що ж до заповіді чоловіколюбства Тагора та його наших епігонів, то предки воліли «в разі конечності, ліпше впасти в руки Божії, ніж в руки людські». Ні до людей, ні до людців, ні до людськості особливого довір’я не мали і в наперід долею наказану гармонію якось не вірили…

      Взагалі і під тим оглядом була пропасть між їх світоглядом і світоглядом «відродженого» українства XІX віку. «Нова Україна», орган соціалістів-радикалів з-під знаку М. Шаповала, писала: «любити свій край, рідний край… ще була зрозуміла річ» (не природна, не наказ сумління! а яко-тако, від біди, що річ зрозуміла). «Але з цього не виходило, що треба було з погордою або з ненавистю ставитися до інших народів». В. Липинський вчив, що, визволяючи наш народ, мусимо іти разом з Москвою, не проти неї! «Драгоманов думав, що треба любити свій народ поруч із другим, а не проти другого» (соціалістичний Гаркун-Задунайський тої самої думки на цей предмет, що і Рум’янцев-Задунайський). «Так само, як ми любимо свій дім, свою сім’ю», свій спосіб життя, але це не примушує нас ненавидіти те все в інших, людей». Так твердили вони і внаслідок як же хутко схиляли шию, як прудко зрікалися любові і до свого дому, і до свого способу життя, коли міцна сила московської півночі наказувала їм свій, чужий їм спосіб життя вважати за власний і «рідний». Любов до свого, яка була тільки «зрозумілою річчю», а не позарозумовою пристрастю, хутко вистигала… А любов «свого поруч із чужим» як же ж прудко доводила до заміни свого на чуже…

      Оскільки більше відпорності під тим оглядом мала філософія прадідів наших. Коли по однім невдалім нападі турків на Січ гори яничарських трупів залягли кошовий майдан, їх рішено було спалити, «бо на побитих… трупах кунтуші всі були в єдній крові бісурменській аки омочені… І єсли би їх хто похотів знимати», то мусів би «руки свої тим сквернити».

      Турок – це не була тоді така сама людина, як ми, як сказав би Драгоманов. Це були люди «бісурменської крові», з якими контакт, навіть після війни, був заборонений… Для Шаповалів, Григоріїв, Винниченок, навіть і для Липинського московська сила – це були заблудлі брати. Треба переконати їх – і вони отямляться, їх тільки оплутав диявол чи Маркс.

      Якою ж принципово іншою, неідилічною була філософія прадідів; що цуралися контакту СКАЧАТЬ