Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ п’ятдесят.

      – Триста п’ятдесят я сам сплатив небіжчиковим рідним! – загарячкував балакун. – Ви гадаєте, це легко було – умовити їх? А мої накладні витрати? Дістати паспорт свіженьким, зразу після похорону – це треба таки брязнути капшуком! Тільки готівка осушує сльози й відсуває на другий план скорботу! Чотириста п’ятдесят – крайня ціна. Це собі ж на збиток, тільки з симпатії до вас.

      Погодилися на чотирьохстах. Штайнер дістав із кишені фотокартку, зроблену в фотоавтоматі за шилінг. Підроблювачі пішли й за годину принесли готовий паспорт. Штайнер заплатив їм гроші й поклав його в кишеню.

      – Ну, щасти вам доля! – сказав балакун. – І ще одна порада. Коли скінчиться термін, прийдіть до нас, ми продовжимо. Змиємо дату і впишемо нову. Це робиться дуже просто. Єдині можливі труднощі – віза на виїзд. Що пізніше вона вам буде потрібна, то краще – довше можна міняти дату.

      – Так це ж можна зробити й зараз!

      Балакун похитав головою.

      – Не треба. Так ви матимете поки що справжній паспорт; ви могли його просто знайти. Замінити фото – це не такий тяжкий злочин, як підробка записів. Адже маєте ще цілий рік попереду. А мало що може статися за рік!

      – Треба сподіватись.

      – Ви, звісно, самі розумієте, що все це – абсолютна таємниця. І в наших, і у ваших інтересах. Нікому ні слова, хіба що – серйозна рекомендація. Ви ж знаєте, як нас знайти. Ну, бувайте здорові.

      – На все добре.

      – До відзеня, – буркнув мовчун.

      – Він не вміє по-німецькому, – усміхнувся його товариш, помітивши здивований погляд Штайнера. – Але на печатках руку набив – просто диво! Це, звичайно, між нами.

      Штайнер пішов на вокзал, де в камері схову лежав його рюкзак. Напередодні ввечері він вибрався з пансіону, переночував на лаві в парку, вранці у вокзальній убиральні зголив вуса, а потім сфотографувався.

      Нестямна радість охопила його. Отже, він – робітник Йоганн Губер із Граца!

      Раптом він зупинився. У нього ж лишилась не владнана ще одна справа з тих часів, коли він звався Штайнером! Він зайшов до кабінки таксофону й почав шукати в телефонному довіднику номер, мурмочучи;

      – Леопольд Шефер… Траутенаугассе, двадцять сім.

      Це ймення й адреса міцно засіли в його пам’яті.

      Знайшовши номер, він подзвонив. Озвався жіночий голос.

      – Поліцай Шефер удома? – спитав Штайнер.

      – Удома, зараз покличу.

      – Не треба, – квапливо відказав Штайнер. – Це дзвонять із поліційного відділка на Елізабетпроменаде. На дванадцяту годину призначено облаву. Поліцай Шефер повинен прибути сюди об одинадцятій сорок п’ять. Ви зрозуміли?

      – Атож. Об одинадцятій сорок п’ять.

      – Гаразд. – Штайнер повісив слухавку.

      Траутенаугассе виявився вузеньким тихим завулком з одноповерховими будиночками. Штайнер знайшов будинок номер двадцять сім і пильним оком оглянув його. Будинок нічим не відрізнявся з-поміж інших, СКАЧАТЬ