Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зважилася заперечити, оскільки граф був наділений неабиякими високими прикметами. А проте влада його залишалася невелика, бо Синьйорія і хорунжі загонів підтримували Ландо та його партію. І поки Флоренція переживала всі ці халепи, в ній була проїздом дочка германського короля Альберта (1317), яка їхала до свого мужа, сина короля Роберта Карла. Друзі короля звеличили її й почали нарікати на скруту, в якій нині опинилося місто, і на сваволю Ландо та його клевретів. Їм повелося в цьому так, що до від'їзду принцеси, її власними заходами і посланнями короля, флорентійці замирилися, а Ландо був усунений від влади і висланий назад у Губбіо, ситий награбованим і кров'ю флорентійців. При реформації уряду Синьйорія продовжила ще на три роки зверхність короля, а що до Синьйорії вже обрано семеро ставлеників Ландо, то дообрано ще сімох засідателів серед королівських друзів. Так у Синьйорії якийсь час засідало тринадцять магістратів, але потім їхнє число зменшилося до семи, як і давніше.

      XXVI

      Тоді ж Угуччоне втратив зверхність над Луккою та Пізою, і Каструччо Кастракані, луккезький громадянин, став синьйором (1321). Цей молодик, дуже завзятий і зважливий, за малий час вийшов на правителя всіх тосканських гібеллінів. З цього приводу флорентійці, відкинувши на кілька років свої громадянські чвари, спершу задумалися, як же стримати висунення Каструччо, а коли всупереч їхній волі міць того зросла, – як їм від нього відбиватися. А щоб Синьйорія могла ухвалювати зваженіші постанови й діяти розумніше, обрано дванадцять громадян, поіменованих Добрими мужами, без поради й згоди яких синьйори не могли вирішити щось важливе. Під той час добіг кінця термін Синьйорії короля Роберта, і місто, яке стало державцем саме по собі, повернулося до свого заведеного ладу зі знайомими ректорами і магістратами, а єдність його забезпечував неабиякий страх перед Каструччо. Цей синьйор після численних військових походів на державців Луніджани узяв в облогу Прато (1323). Флорентійці поклали допомогти відстояти це місто, позакривали свої крамнички і пішли до нього посполитим рушенням, зібравши двадцять тисяч піхоти і тисячу п'ятсот кінноти. Щоб підірвати міць Каструччо й підсилити своє військо, синьйори ухвалили, що кожен бунтівничий гвельф, який допоможе боронити Прато, дістане по завершенні кампанії право повернутися на батьківщину. Численність цього війська і навальність, з якою воно просувалося вперед, так спантеличили Каструччо, що він, аби не спокушати долю в бою, відступив до Лукки. Аж тут у флорентійському таборі між нобілями і посполитим людом знову пішла звада. Посполиті хотіли гнатися за Каструччо й остаточно розгромити його. А нобілі ратували за повернення назад, бо, мовляв, досить уже того, що Флоренція наражала себе на небезпеку задля оборони Прато. Звичайно, чинити так, казали вони, було необхідно, але нині, коли діло зроблено, нема чого ризикувати і ставити на карту багато чого ради не такого вже великого виграшу. А що домовитися було годі, розв'язати СКАЧАТЬ