Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Фрескобальді і месера Лотерінго Герардіні, але суддя у них знайшовся милосердніший, ніж, може, заслуговував їхній злочин, і вони відбулися лише сплатою пені.

      XXVIII

      Розгардіяш, виниклий у Флоренції, коли ворохобники підійшли до рогаток, засвідчив, що народним компаніям одного командира було недостатньо. Тим-то ухвалено, що надалі кожен загін вестимуть три-чотири ватажки, що кожен хорунжий матиме двоє-троє підлеглих, так званих пенноньєрів, і все для того, щоб у тому разі, коли вистачатиме не цілої компанії, а тільки частини її, ця частина могла виступити під орудою свого начальника. Далі сталося те, що звичайно буває в усіх республіках, коли нові обставини касують давні настанови і натомість запроваджують інші. Перше Синьйорія оновлювалася вряди-годи, нині ж синьйори та їхні колеги, свідомі своєї міці, поламали цей лад, узявши на себе право визначати, хто в ній засідатиме в наступні сорок місяців. Імена цих нових засідателів кидалися в торбу і кожних два місяці витягалися звідти. Але ще до того, як минали сорок місяців, оскільки багато хто з громадян боявся, що їхні імена до торби не потрапили, доводилося додавати нові імена. Звідси пішов звичай загодя опускати в урну всіх магістратів як у самому місті, так і поза ним задовго до того, як завершаться повноваження давніх, і таким робом імена нових магістратів були вже відомі тоді, коли справували врядування їхні попередники. Така виборча процедура потім дістала назву виборів за жеребкуванням. Оскільки вдавалися до такого жеребкування кожних три роки, а то й через п'ять, здавалося, що в такий спосіб місто позбавляється зайвих хвилювань і усувається всякий привід для колотнечі, неминучої з виборами кожного магістрата через велику кількість претендентів. Не знайшовши нічого ліпшого, зупинилися саме на такому порядку обрання, але при цьому якось проочили ті істотні хиби, які крилися в цій не дуже великій перевазі.

      XXIX

      Був рік 1325, коли Каструччо, взявши Пістойю, вбився в таку силу, що флорентійці, побоюючись його піднесення, вирішили напасти на нього і вирвати це місто з-під його рук, поки він ще міцно не всівся. Вони навербували з числа флорентійців і з числа їхніх спільників двадцять тисяч піхоти і три тисячі кінноти, отаборилися цим військом біля Альпашо, аби захопити його і перешкодити ворогові підсобити Пістойї. Флорентійці зуміли захопити це місто, а потім рушили на Лукку, розорюючи довкілля. Проте нерішучість, а головне двоєдушність капітана не дали змоги закріпити здобутки. За капітана у них був месер Раймондо ді Кардона. Він укмітив, як легковажать флорентійці своєю свободою, як вони вручають її то королю, то легатам, то зовсім незначним людям, і надумав, що як його поставлять на чолі війська, то він зможе завиграшки стати і їхнім володарем. Він не раз нагадував їм про це, кажучи, що коли в самому місті він не дістане тієї влади, яку вже має над загонами, то йому не домогтися послуху, конче потрібного капітанові. А що флорентійці на це не пристали, він байдикував, марнуючи СКАЧАТЬ