Вісконті отаборилися під нею. Але флорентійці не здалися, провели з Мастіно оборудку, виклавши частину грошей готівкою, а на решту видавши зобов'язання, і послали трьох представників – Наддо Ручеллаї, Джованні ді Бернардіно Медічі та Россо ді Річчардо Річчі, щоб вступити в посідання майном. Вони зуміли пробитися в Лукку силою, і осілі в цьому місті люди Мастіно передали його їм. Проте облоги пізанці не припинили і чого тільки не робили, щоб захопити Лукку; флорентійці ж силкувалися змусити їх облогу зняти. Після тривалої війни, в якій флорентійці втратили свої гроші і дістали ганьби, бо їх було вигнано, Лукку прибрали до рук пізанці. Утрата цього міста, як завжди в таких випадках буває, нацькувала флорентійський посполитий люд проти можновладців, і він лаяв їх на всіх площах, закидаючи їм скупість і нездарність. Попервах війну доручено вести двадцяти громадянам, які поставили месера Малатесту да Ріміні капітаном. Командував він операціями і невміло, і нерішуче, а тому королю Робертові Неаполітанському послано прохання про допомогу. Король послав до Флоренції Готьє, дука Афінського, який з призводу небес, уже грізних від передчуття лиха, приїхав саме тоді, коли луккське передузяття зазнало краху (1342). Зібрання Двадцяти, бачачи народне обурення, подумало, що обрання нового капітана сповнить людей новими надіями і це призначення або стримає зовсім, або пригасить їхній гнів проти нього. А щоб тримати їх у страхові і дати дуку Афінському таку владу, щоб він зумів боронити його успішніше, воно поставило його спершу охоронцем, а потім капітаном озброєних загонів. Гранди через викладене вже вище тримали камінь за пазухою, а проте багато хто з них зблизився з Готьє тоді, як він від імені Карла, дука Калабрійського, правив Флоренцією. Тут вони й ухвалили, що пора, жертвуючи державою, згасити полум'я їхньої зненавиди і що народ, їхній вічний кривдник, можна здолати лише одним: віддати його під зверхність державця з тим, щоб той, добре обізнаний з доблестю однієї партії і свавіллям другої, першу нагородив, а другу вбрав у шори. До цього слід доточити й сподівання на ті блага, яких вони заслужать за їхнє сприяння, коли дук вийде на володаря. Тим-то вони не раз вступали з ним у таємні стосунки й радили йому взяти на себе всю владу, обіцяючи підсобити йому всім, що від них залежить. У цьому до них підпряглися деякі пополанські доми, як, наприклад, Перуцці, Аччаюолі, Антеллезі та Буонаккорсі; заборгувавши кругом і позбавлені чим розплатитися, вони зазіхали нині на чуже, сподіваючись, що, допомігши поневолити батьківщину, вони скинуть ту неволю, якою загрожували їм позичкодавці. Честолюбне дукове серце загорілося від цих умовлянь жагою влади і могуті. Бажаючи зажити слави суворого правдолюбця і завоювати народну любов, він позвав до суду тих, хто вів луккійську війну, стратив месера Джованні Медічі, Наддо Ручеллаї та Гульєльмо Альтовіті, а інших, багато кого, засудив до вигнання чи грошової пені.
XXXIV
Страти нажахали громадян середнього стану і припали до душі лише грандам і плебсу, оскільки
СКАЧАТЬ
