Соло для Соломії. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не пригадати, а наче впали звідкись самі, слова: «Юдита припала лицем до землі, посипала собі голову попелом, відкрила волосяницю, в яку була одягнена…»[19]

      Здивовано дивилися на її гонитву одинокі перехожі.

      Німець, певно, почув стукіт жіночих чобітків, бо повернувся, а як вже ближче Соломійка підійшла, направив автомата:

      – Гальт! Цюрук! Шіссен![20]

      – Пане, – з відчаєм гукнула Соломійка. – Сказати вам щось маю, пане…

      Вона простягла руки навстріч німцеві. Той не опустив автомата.

      – Пане, тико три слова… Два слова…

      Німець стояв, мов соляний стовп серед зимної пустелі. Раптом Соломійка подумала: а як він неї тоже боїться? Думає, що і в неї під пальтом як не револьверт, то ніж схований. Ступила вперед і за погрозливим порухом німака зрозуміла – ще крок і він може справді стрелити.

      «Юдита припала лицем до землі», – почула знову Соломійка.

      Наче блискавка сяйнула перед нею. Вона опустилася на коліна й на колінах поповзла до німця.

      Він дивився здивовано, все здивованіше, як і Руфина, Соломійка те добре бачила, бо голова не була опущена, а очі вбирали двох – ката і його жертву.

      За метрів три вона спинилася. Хотіла підвестися, але побоялася.

      Як же йому сказати?

      Як сказати і що?

      Головне – що?

      – Ти тоже… юде?

      Німець спитав з цікавістю, трохи збентежено, але й трохи насмішливо.

      – Нє, – сказала Соломійка. – Ми з одного села. В один день і родилися. Вона не юдейка, пане. Одпустіть її. То наша дівчина. – І раптом сказала несподіване: – Якщо треба, ми обоє до Німеччини на роботу поїдемо.

      Німець пожував спершу нижньою губою верхню, потім навпаки. Став схожим на розгубленого хлопчака. Щось намагався збагнути. Хоча суть сказаного була очевидною.

      – Отпустіт? Юде?

      – Вона не юдейка. То ім’я таке. Пане…

      Він скривився, мов з’їв дику грушку.

      – Ставайт…

      Соломійка зрозуміла – їй дозволяють підвестися.

      Вони стояли одне проти одного. Мовчали.

      Соломійка бачила – в Руфининих очах зблиснула надія.

      Німець про щось думав. Міркував.

      – Отпустійт? Зовісєм?

      – Пане солдат, ми вам яєць привеземо, і сала, і молока, і курочку, – спромоглася на слово Руфина. – Дві. Скільки схочете.

      – Яйка? Млєко? Курйочка…

      Видно було – він вагається. Думає і вирішує. Зрештою обвів поглядом обох. Зупинив очі на Соломійці. Посміхнувся.

      – Найн. Нє курйочка… Другой курйочка…

      Ткнув пальцем у Соломійчині груди, тоді взяв пальцями за підборіддя.

      – Ду бін майн курйочка[21]… Майн лібе медхен[22]… СКАЧАТЬ