Соло для Соломії. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

      – Ходімо, братику.

      Вони спустилися городом до ковбані й струмка, що обтікав невеличкого горбика, а далі в річку Мережку впадав. Вздовж струмка було густо насипано листя з дерев, що росли з правого берега.

      «Куди ж він мене веде?» – подумала Соломійка.

      Тарас наче почув її думку й сказав, що вийдуть на он ту вулицю альбо коло гірки посидять.

      – Тоді давай до гірки, – сказала Соломійка.

      А як сіли рядком, Соломійка раптом почула – жаль, що вона його сестра. А то би до війська проводжала, як дівчина.

      Тарас того вечора багато чого згадав з їхнього спільного дитинства – ігрища, суперечки, а найбільше все добре, що було між ними. Раптом Соломійка збагнула – прощається, бо має передчуття, що не вернеться. Щемкий жаль охопив її душу. Як його заспокоїти?

      Вона взяла Тараса за руку. Відчула, як ледь-ледь тремтять його пальці.

      – А знаєш, я насправді великий боягуз, – сказав Тарас.

      – Ти не…

      – Мовчи, – сказав брат. – Мовчи. За одно я радий – мама типер стали гиншими, як буле. Так ни тривожаться, як раніш.

      – Правда…

      Обоє знали чого. Вже знали. Бо доросли. Ну, хай Соломійка менша. Таж на розум бистра. Знали, що мама любила одного, а вийшла за другого. Тилько тоді Соломійка не знала про свою долю.

      А час покотився стрімко. Що він так ото котиться, не котиться, а біжить, вони потім зрозуміли. Тарас із війська прислав письмо, аж через місяць, уже й тривожитися почали, а він повідомляв, що живий-здоровий, чого й вам жилаю (так і написав, ни по-нашому), довго не писав, бо й їхали довго, через всю Расєю, аж до китайської граници. Ті два слова закреслені були. Али ж Соломійці вельми цікаво було, де ж то братик служить. То вона й так і сяк вертіла, і до гасової лямпи, яка типерка в них була, підносила, аж поки на сонци не здогадалася потримати. А тоді пальчиком потерла, нігтиком пошкрябала – воно й проступило. Бо, видно, олівцем закреслювали, а Тарас чорнилом писав. Аж засміялася Соломійка од свеї здогадливости. Вона хитра. А Тарасик писав, що тут морози великі, тико чудно – ні деревця кругом, степ один, то так мєсность називається.

      На братові каракулі дивилася, й відлягало од серця. Далеко од границі, од німця, котрий тепер за Бугом стояв, а отець Андроній покійний казали, що до Бугу од їхнього села верстов зо двадцять. За зиму й весну п’ять письом ще прислав брат. Одписувала Соломійка і дєкувала батюшці, котрий тепер у ліпшім світі був, що її грамоти підучив, з Біблії цільні, бувало, сторінки велів переписувати. Бач, згодилося, бо з тої переписі, на яку спершу сердилася, а не послухатися не посміла, і сміялася, було. Типерка думала, що даремно зі школи пуйшла, бо за пару днів після тої оказії з очима і пан Казимеж приходив, питав – у чім справа, а Соломійка крадькома язика йому показала з-за маминої спини. Вперлася – не піду, хоч пан Казимеж казав, що до науки вона здатна, нахил має, шкода таку ученицю втрачати. Соломійка вперлася – не хочу і все, батько СКАЧАТЬ