Соло для Соломії. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

      Коли вона хотіла нести ще дві тарілки з провіантом, Геник раптом скинувся, ступив крок до матері.

      – Давай, я сам віднесу. Заодно й подивлюся, що за цяця залетіла на наше сідало.

      У кімнаті Геник чемно привітався:

      – Ґутен таґ, гер Катценберґер.[36]

      І до гості:

      – Доброго дня, пані.

      – Доброго дня, – прошелестіла Соломійка.

      – О, Гєнік, – зрадів Ганс-Йоахім. – Віпєш? Как ієто по-вашім? За компанія…

      – Чому б і не випити, гер Ганс-Йоахім, – вдавано весело мовив Геник.

      Ганс-Йоахім налив йому й собі. Підняли чарки, навіть Соломійка.

      – Прозіт!

      – Прозіт, гер Катценберґер! Ваше здоровля, пані.

      Вони випили й закусили, господар кімнати навіть дістав з тумбочки третю виделку. А тоді Геник спитав:

      – Ви дозволите, пане Ганс, познайомитися з вашою чудовою гостею?

      – Познайо… мітса? О, я, я![37] – Ганс-Йоахім закивав головою. – Я знайт етот слово… Познайомітса? О, я… Гер Генік і фройляйн[38] Саломея – любоф… Как ето? С первій глаз?

      Він погрозив пальцем Генику, а потім Соломійці. Видно було, що вже трохи захмелів.

      – Відповідайте, тільки швидко, – сказав Геник. – Вас звати Саломея?

      – Ні. Соломія.

      – Як ви сюди потрапили?

      – Я… Довго розказувати… Я хотіла… визволити подругу… Він думав, що вона жидівка.

      – А вона?…

      – З нашого села. Тоді він… він сказав, що коли піду з ним, тоді відпустить неї.

      – Он як?

      Геник налив Гансу-Йоахімові й собі. Обоє випили, тільки тепер і Геник залпом. А тоді сказав, що мусить їх покинути. Щасливо, гер Ганс, пані Соломія.

      У коридорі він глибоко видихнув, притулився спиною до стіни. У кухні ж сказав матері:

      – Виявляється, у цьому задрипаному, забутому Богом містечку є благородні люди. Мало того, здатні пожертвувати собою заради іншого. Ну, не в містечку, але це не міняє суті.

      – Отже, вона тобі сподобалася?

      – Як ти кажеш, люба мамахен, не те слово. Не те речення і навіть не той абзац. Господи, та вона не тільки вродлива дівчина, а справжня людина! З двох великих літер – латиницею і кирилицею.

      – Ти навіть тут лишаєшся філологом, Генику, – констатувала мати.

      І вже тривожно:

      – Що ти задумав? Що ти задумав?! Я ж бачу – задумав. Не смій нічого робити. У нього зброя. Ти чув, що ми за квартирантів з цього клятого вермахту відповідаємо головою? Обіцяєш?

      – Я ще думаю, чи можна щось зробити, – Геник опустився на стілець. – Твій недовчений філолог шкодує, що він філологічна тютя, яка навіть не має завалящого пістолета.

      – Я приготую їм каву, – сказала мати.

      А в кімнаті, де сиділи двоє інших, Соломійка думала про те, аби швидше скінчилася СКАЧАТЬ