Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як підбитий на полюванні олень, тріпає ногами, намагаючись підвестись зі столу, морщиться, тягне із себе ту пов’язку, що підступно відділяє його від… Марлеву перев’язь стягнено на шию, Юрій впивається поглядом у цей безмежний небесно-блакитний світ, затінений незвично гарними віями – прямими, наче стріли. Вона лякається, випростовує вперед руки, відходить на крок від нього, здіймає дашком брови, вдивляється у свого візаві.

      На Юрка, як на божевільного, вирячився Абрамов.

      – Вам було боляче? – питає, трохи оговтавшись, та, яку назвали Ларисою Олексіївною.

      – А на очах є якісь рецептори, напряму зв’язані з мозком? – питає не так у жінок, як у солдатів Абрамов і тут-таки пояснює публіці свій кпин: – Ач, як йому на мозок надавило? Очманів зовсім.

      Насміявшись, волонтери повертаються до серйозних справ. Обговорюють між собою способи першої допомоги у разі поранення, гомонять, радяться, сперечаються, передають одне одному перев’язувальний матеріал, ножиці та інші інструменти.

      А Юрій так і не може отямитись, сидить на столі, звісивши ноги. Як вона близько, лиш простягти руку – і можна до неї доторкнутись, аби зрозуміти нарешті, що оця дівчина – не сон, не порожня мрія закоханого парубка, що вона існує… що…

      – Рядовий Покос! – вириває добровольця з вакууму гучне звернення підпоручика, котрий приставлений головним у цих заняттях і якого солдати називають Мотузком за худу й довгу фігуру.

      Рядовий Покос в один порух зістрибує зі столу, на ватяних ногах йде на місце у спеціально облаштованій для медичних екзерсисів кімнаті.

      – Стояти! – знову Мотузок.

      Рядовий Покос зупиняється. Дурнувато кліпає повіками, не розуміючи, що від нього вимагають.

      – Кругом! До столу марш! – надривається підпоручик.

      Рядовий Покос крокує до столу, і йому відлунюється в грудях кожен крок. На столі вже лежить Абрамов. Абрамов шкіриться й совається на своєму вимушеному ложі, шукаючи зручного положення.

      – Ларисо Олексіївно, тепер рука, передпліччя, – надсилає наказ старша медсестра.

      Лариса Олексіївна хапається за білий сувій і стрімголов починає замотувати Абрамову руку. Робить це з неабиякою спритністю.

      – Далі ви, – відходить на півкроку від Абрамова й посміхається Юркові. А того скувало, мов соляний стовп. – Продовжуйте, – дівчина тягне Покоса ближче до себе й вкладає йому в руку невикористаний бинт.

      Він мотає той бинт невміло й автоматично, а усе його єство може відчувати лише те, що її темна полотняна сукня торкається його солдатських штанів. Відчуває, ніби якийсь струм пробігає кінцівками, сковує щелепи, приглушує звуки – в голові лише щось гуде та не дає повернути голову, аби вкотре надивитись на її красу. Укр бачить перед собою лише перекошене в німому реготі обличчя Абрамова. Жартівнику лоскотно, бо ж Юрко мотає йому під пахвою. Та Покосові байдуже до того, що відчуває Абрамов. Він весь розчинився в ній, СКАЧАТЬ