Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сказати з приводу кальвінізму, чи його збив з думки Абрамов, котрий у притаманній йому грайливій манері прокричав протяжно мало не на весь вагон:

      – Оце мандрівка!

      – Непогано, – мовив услід за ним Семенов, бо вже так чи так відкрив рота для слова – мало з того рота бодай якесь вилетіти.

      Заза і Куля промовчали, але по їхніх обличчях було зрозуміло, що і їм така мандрівка Європою до снаги. Юрій шкодував лише про одне – що друг його, Петро Гаркуша, не зійшов тоді з тифліського потяга разом із ним. «Напишу йому листа з Петербурга, – планував. – І матері ще й звідти напишу. Листівку відішлю з видом столиці».

      Поїздом хитнуло вдруге, вже сильніше, і перон почав повільно рухатись.

      – Ну, з Богом! – сказав штабс-капітан і обдивився юних підлеглих.

      Покровський при згадуванні Всевишнього підвівся, підхопивши капелюха, бо той мав упасти на чисту підлогу, за ним встали інші добровольці. Капелан Заза Квінкідзе, склавши на животі руки, пробубонів молитву, ворушачи губами, та швидко тричі перехрестився. За ним ритуал повторили інші. Юрій також перехрестився, але вловив на собі стрімкий погляд Семенова.

      – Католик чи що? – запитав той незадоволено й хотів був свиснути, але не став цього робити після молитви.

      Юрій вважав за зайве відповідати на подібні запитання. Віра – це його особиста справа, яка нікого не стосується. Він не був католиком, але до церкви перестав ходити, відколи не стало батька, – ніби образився на Бога, зачаїв у собі ту дитячу образу. Перехрестився неправильно, бо забув, як воно робиться. Ярий захисник православ’я свердлив українця поглядом, який перевів на себе штабс-капітан такою фразою:

      – Он Абрамов узагалі іудей, бач навіть не підняв своєї дупи від лавки.

      – Так я ж хотів підвестись, – затарабанив рядовий Абрамов, – але потяг хитається, як п’яниця на виході з шинку. От я й впав на місце. Теперечки сиджу – боюсь підвестись. А тим часом пантрую, аби хто із вас не покалічився, падаючи од тієї клятої хитавиці. Я ж, можна сказати, – на варті стою. Тобто сиджу.

      Багатослівна ромова Абрамова розвіяла тимчасове напруження, усі засміялись, і Покровський запропонував принаймні на час подорожі забути про чини, ставитись одне до одного лише, як до земляків, бо ж на чужині треба буде так чи інак триматись одне одного.

      – Якщо треба триматись плече до плеча, то в нас не має бути одне від одного секретів, – пробасив Семенов.

      – Добре, – перебив на півслові росіянина Абрамов, – зараз я вам такого свого секрета розкрию, що ви онімієте… ну, на якийсь час.

      Абрамов повідав побратимам, що він зовсім не Петро, як усі звикли його називати і як він виправив у документах. Мама й тато нарекли його Перецом.

      – У моєму рідному Бердичеві виправити негарне слово в офіційних паперах – що один раз плюнути. – Перец показово плюнув один раз. – Будь-який босяк може зробити таку штучку, аби лиш було добре перо і правильні чорнила. Тут вже треба бути спеціалістом в плані кольорів. СКАЧАТЬ