Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Хвильового. Він бо так палко бажав втекти од московського протекторату, від тієї осоружної московської опіки, важкої братської руки, що не підтримує, а скорше давить. Бажання це було задавнене, вже встигло й перекипіти, бо ж тельбушилось у ньому ще з самої юності. Палив рукописи і знав – ніколи більше він не візьметься за актуальну, злободенну, викривальну літературу. Банальний інстинкт самозбереження брав гору над іншими інстинктами, у тім числі над бажанням стати безсмертним завдяки потужним текстам. Письменник не віддав вогню лише рукописи творів для дітей. Дивився на ті назви: «Маленьким діткам», «На вовка», «Загадочки-думочки» і найулюбленіше – «На городі цап-цап».

      Такі теплі й милі віршики… Хотілося закутатись у ті загадочки-думочки, аби оминув страшний тридцять третій. До Києва ще не дісталась залізна рука дикого правосуддя. А до будинку письменників «Слово» щоночі під’їздила таємнича автівка. Та автівка везла цвіт нації в якісь потойбічні закамарки, звідкіля вони або не виходили зовсім, або виходили іншими – приниженими, позбавленими крил та голосу.

      У листопаді тридцять четвертого заарештували, а вже за місяць розстріляли геніального Григорія Косинку. А до цього під жорна державного політичного управління потрапив фундатор «Плугу» Сергій Пилипенко. Наприкінці тридцять третього у нього відібрали волю, а в березні тридцять четвертого – життя. Колегія ОДПУ Української радянської республіки затвердила пропозицію щодо застосування проти письменників найвищої міри соціального захисту!

      Дамоклів меч завис над багатьма спілчанами, отими, які ще кілька років тому так хотіли потрапити до омріяного гурту, що називався коротко і влучно «Плуг», а тепер, можливо, картали себе за необачні бажання. Атож-бо, сам керівник об’єднання знищений за контрреволюційні дії… Це ж він міг бути основоположником цілої контрреволюційної організації… І понеслось – писали хто швидше, доноси один на одного – літературною, співучою, гарно припасованими реченнями, складно, як ото могли оповідання написати, чи новелу, а чи й роман.

      Юрій Будяк ні на кого нічого не писав, чекав, коли за ним прийдуть. Знав, як це має відбутись, бо ж за ним вже двічі свого часу приходили – спочатку в двадцять другому, а тоді знову – і двох років не минуло, як постукали серед ночі у двері. Тоді його оминуло ув’язнення, бо ж були і захисники і самому підозрюваному давали можливість виправдатись, пояснити.

      У тих двадцятих чека висувала Покосу сміховинні обвинувачення, тісно пов’язані з містом Біла Церква. Нібито він під час нападу білогвардійців брав участь в урочистій зустрічі ворожої армії. Юрій справді у зазначені роки жив у Білій Церкві, навіть двічі його там обирали заступником голови «Просвіти».

      Перша спроба заґратувати Юрія Покоса не знайшла відгуку в суддів. Народний суд виправдав чоловіка, але комусь у тім чека усе не сиділось на місті, усе хтось у тому чека хотів, аби Покос не гуляв на волі. Та й удруге, у СКАЧАТЬ