Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ від пекучого субтропічного сонця схожа на ведмедя гора Аюдаг, зробився якимсь аж надто ризикованим. Витворяв усе, що б не збрело в голову. Міг поцупити щось із прилавка на базарі, просто задля інтересу – що буде? Вступав у перепалки з місцевими, з курортниками, ба навіть із поліцейськими – йому було однаково, із ким сваритись. Любив почесати кулаки, через що й сам не раз був битий, коли той, кого він зачепив, приводив із собою цілу ватагу захисників. А в Петра був за спиною лиш Юрко. Доводилось Покосові попри власну волю вплітатись у суперечки, бійки та погоні. Завдяки природженій дипломатичності Покос спочатку намагався владнати все мирним шляхом, шляхом перемовин та поступок з обох боків. Але його намагання зазвичай закіечувалися повним фіаско. Вони з другом багато гасали численними парками Гурзуфа, оминаючи курортників, що мирно гуляли поміж фонтанів, носились вузькими вуличками – або наздоганяли «ворогів», або давали від них драла. «Ми не дорослішаємо, а дитиніємо», – сміявся Юрко під час чергової втечі від кагалу переслідувачів. Хоч би як там було, але така поведінка та таке гаяння часу дещо приглушили ностальгійні поривання. А коли Гурзуф наводнили красуні, бо ж почався сезон, Петро взагалі збожеволів. Як досвідчений серцеїд, хоча нічого подібного досі Юрій за товаришем не помічав, кидався компліментами врізнобіч, запопадливо подавав руку панянкам, підморгував та вряди-годи шепотів щось на вухо відпочивальниці, гувернантка котрої на мить відволікалась від своїх прямих обов’язків.

      – Нащо ти їх чіпляєш? – намагався приборкати Петра Покос.

      – Та хто їх чіпляє? Потрібні вони мені, як собаці п’ята нога. Я просто вчусь.

      – Вчишся чого? Вчитися треба було в школі чи в гімназії. Он я вчусь, – показав Гаркуші товстеньку книжечку, обмотану газетою. Книжку він купив у чоловіка, який торгував вживаними речами. То був англійський словник, і Юрій щодень намагався вивчити бодай десять іноземних слів.

      – То дурня! Я вчусь поводитись із жінками. І вже дечого навчився.

      – Чого ж?

      – А того, що немає чому з ними панькатись. Якби захотів, кожну б занапастив.

      – Це ж навіщо?

      – А так, для радості.

      Петро не був, як здавалось Юркові, привабливим. Дрібні й рідко посаджені у ясна зуби на додачу до завеликого, схожого на перемерзлу картоплину носа мали б звести нанівець усі ті підморгування та нашіптування. Та дівчата замість відвертатись від нахабного чоловіка відповідали йому взаємністю – не відкритою, а сором’язливою, дівочою, цнотливою. Юрка дівчата мали за набундюченого селюка, хоча він був набагато симпатичнішим, а до того ще й розумнішим. Гаркуша не гребував чіплятись із розмовами до сільських дівчат. Тут головне, аби дівчина йому сподобалась, інше його не спиняло.

      – З жінками головне – відразу показати, хто головний. Покажеш, вона буде за тобою через паркани стрибати. А лишень почнеш перед нею віршики читати – все, вважай, ти пропав. Вона тебе в баранячий ріг скрутить тим коханням. Ні-ні-ні, боже мене збав колись когось полюбити. СКАЧАТЬ