Загублений між війнами. Наталка Доляк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Загублений між війнами - Наталка Доляк страница 28

Название: Загублений між війнами

Автор: Наталка Доляк

Издательство:

Жанр: Современная зарубежная литература

Серия:

isbn: 978-966-14-9881-4, 978-966-14-9877-7, 978-966-14-9880-7, 978-966-14-9252-2

isbn:

СКАЧАТЬ бульбашок, вколисувало вузьку берегову смугу, а вколисавши – сильно било потужною хвилею, аж той берег тікав від моря. І знову заспокоювалось, зігнавши пасію, вивільнивши негативну енергію, робилось по-котячому ніжним, тягнуло до себе змокрілі камінчики. Ті камінчики підстрибували, відчуваючи лоскіт водяних пальчиків, бавились, пірнаючи у прозору воду, й лежали там тихенько, аби трохи відпочити від тих ігрищ. Юрко не міг із собою нічого зробити, нікуди не міг подітись од ліричного настрою, який навіювало тепле Чорне море. Уявлялось йому, що те море десь за небокраєм стікає шумним гігантським водоспадом, що той небокрай різко вривається, підтверджуючи прадавні уявлення про землю.

      – Он він, край землі! – кричав Юрій, націлюючи свій крик у бік горизонту, у бік сонця, що сходило. На мить хотілось вірити, що земля не кругла, а пласка, як блюдо, і що нічого, окрім цього моря й цього неба, у світі не існує.

      Брів берегом, по коліна у воді, боровся із хвилею, яка мала за честь обняти чужинця за плечі, утікав від тих обіймів, насміхався над хвилею, котра, упавши, шипіла від злості. Згинався й підбирав відшліфований віками гладенький та плаский камінчик. Роздивлявся його, вивчав кожну дірочку, тішив долоню неповторною прохолодою й кидав той камінчик на водяне плесо. Ці камінчики нашіптували українцеві цікаві історії. Він лягав подалі від хвиль на зігрітий сонцем берег і слухав. Берег розповідав про те, свідками яких подій могли бути його піддані – різного розміру, кольору та віку камінці, що вони могли бачити, коли ще були не такими гладенькими, а мали гострі кути й різали тими кутами ноги тих, хто зістрибував на берег, наважуючись завоювати цю неприступну землю.

      Юркові нестерпно хотілось писати, змальовувати словом кримську природу, яка повсякчас народжувала міфи, казки, билини. Хотілось відтворити у слові цих неспішних людей, їхні звички, їхнє відчуття та бачення навколишнього світу. От коли пошкодував, що не вміє до ладу малювати. От де роздолля для живописців! І тих художників було чимало на узбережжі – пейзажисти, портретисти, мариністи. То там, то тут стояли самотньо біля розкарячених мольбертів та енергійно водили по полотну пензлями, розбризкуючи довкола себе фарбу; сиділи на розкладних ослінчиках, нахнябивши на лоба капелюхи і схрестивши руки в очікуванні потрібного освітлення; закликали у друзі бога натхнення, здіймаючи руки до ясного неба.

      Юрій запланував щодень нотувати бодай рядок, бодай сторіночку, він мусив перетворювати на поезію повсякдення кримськотатарського народу. Але як не старався, навіть за наявності тимчасового натхнення, котре дарувало йому море, письменник-початківець не міг написати й слова, аби те слово йому сподобалось, вдовольнило літературний смак. Перестрибуючи з думок на папір, вірші робились брехливими, занадто солодкими, або, навпаки, сухими й одноманітними, як незрошений кримський степ. Думка летіла високо, як білоголовий глинясто-бурий сип, і була міцною, як скелясті гори. Але, потрапивши у римований полон, втрачала дику СКАЧАТЬ