Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Вони усім пропонують співпрацювати. І мені пропонували, але я їх… – і гуртківець нахилявся до хлопців і розповідав, куди він послав нахабних жандармів. – За це вони до мене приставили спостерігача. Он він, думає, я не бачу, – озирнувся та спрямував погляд на чоловіка з розгорнутою газетою. Чоловік подивився на гурт молодиків і, посміхнувшись, знову взявся до читання. – Треба подивитись, за ким не стежать – значить, того завербували.

      «Треба подивитись, – подумав Юрій про Петра, а тоді подумки присоромив себе за ці підозри. – Хоч би як там було, я йому довіряю. Він мій друг».

      Місцева влада, яка не реагувала на побутові неподобства у робітничих районах, пильно стежила за настроями робітників. Мала нишпорок із пролетаріату та борців за свободу цього пролетаріату.

      Імперією ширились ідеї революціонера Ульянова, який називав себе Лєніним, вже чітко звучало його кредо, котре скоріше походило на погрози самодержавству. «Російський робітник, – гаркавив низькорослий революціонер з-за кордону, – піднявшись на чолі усіх демократичних елементів, поборе абсолютизм та поведе російський пролетаріат (поруч із пролетаріатом усіх країн) прямим шляхом відкритої політичної боротьби до звитяжної комуністичної революції». Від інфекції соціал-демократичних доктрин залихоманило й Катеринослав. Тепер вчорашні наївні народники виглядали на тлі аж занадто войовничих послідовників марксизму дрібними ліриками у коротеньких штанцях. Юрій встиг лиш раз відвідати марксистський гурток «Спілка боротьби за визволення робітничого класу», і саме цього разу гуртківцям довелось тікати, бо ж на них влаштували облаву. Покос вислизнув, а Гаркушу впіймали. Віднедавна у робітничі поселення чи не двічі на день навідувалися жандарми. Придивлялись, прислухались, кроку не можна було ступити, аби не наштовхнутись на служаку політичної поліції. Петро Гаркуша був сам не свій, казав Юркові, що за ним стежать і, можливо, хочуть іще раз заарештувати.

      – Ти ж нічого не підписував? – поцікавився Юрій.

      – Не думав, що назвеш мене зрадником, – образився товариш і кілька днів по тому не навідувався до Покоса.

      Переборовши образу, запропонував другові здійснити подорож на півострів Крим.

      – А тоді можна й на Кавказ дременути, – із захватом окреслював плани на майбутнє.

      Молода, схильна до авантюр душа рвалась до чогось нового й незвіданого. Хотілося селянському сину побачити світу, збагнути, який той світ неоднорідний, кипучий та безкінечний. На порозі нового століття думалось, що увійти в тисяча дев’ятсотий – це перейти своєрідний рубікон застарілих забобонів, непотрібних традицій, рабських уявлень про світобудову. Перейти, аби там, по той бік муру дев’ятнадцятого століття, відкрилося щось небувале, осяйне й правдиве – подібне до того, що описував російський поет. Юрій натхненно прокручував у пам’яті поетичні рядки, які (дуже хотілось у це вірити) могли стати передбаченням: «Важкі закови упадуть, темниці рухнуть, і свобода вас прийме радо біля входу». Юрій Покос прагнув свободи, усіма клітинами тіла й душевними фібрами бажав, щоб окови впали. Під оковами СКАЧАТЬ