Час Ліліт. Сергій Лобода

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сказати ні слова. Може, ця ніч і була для неї чимось особливим, напевно, так воно і було, судячи з її нещасного зараз вигляду, але тільки не для Михайла. Так, вони переспали, але в нього були дружина і син, немов стіна, що відгороджувала його від решти світу. І це було святим і непорушним. Навіть не тому, що він любив Олену.

      Це була навіть не любов…

      Він не хотів про це думати. Все закінчилося. Тут закінчилося.

      − Я подзвоню, − Михайло поцілував дівчину в губи.

      Вона охоче їх розкрила, торкнулася його язиком, але Михайло відсахнувся, не захотів продовжувати для неї тортури.

      У двір лікарні в'їхало таксі. «Як вчасно», − посміхнувся про себе Михайло. Він нахилився за своєю сумкою, накинув ремінь на плече і посміхнувся Ані.

      − Я обов'язково подзвоню, − пообіцяв він, однак не збираючись цього робити.

      − Добре, − дівчина слухняно кивнула.

      «Як лялька», − подумав Михайло, сідаючи в машину. Коли таксі від'їхало, він озирнувся. Вона дійсно нагадувала ляльку. Пом'яту ганчір'яну ляльку.

      10

      ך.І бажав Адам, щоб загорілася любов'ю до нього Ліліт. Приносив він квіти їй небачені. Годував її плодами нектарними. Але сумна була Ліліт цілими днями і замислена. Гуляла вона Райським садом, милувалася тваринами дивовижними. Смаку вала мелодію, яка зрідка лунала з небес.

      Адам же був наполегливий у своїх бажаннях. І виліз він на високу гору, щоб зірвати для коханої квітку чудову. Не втримався. Впало тіло його.

      ט.І плоть його постраждала. І розлилася його кров.

      Але дружина його, Ліліт, одним лише дотиком вилікувала рану. Та не було подяки в душі Адама.

      І думав він: через неї я постраждав, вона у всьому винна. Якби не вона, то не кинувся б я за гарною квіткою і не впав би. І не довелося б мені тепер відчувати вдячність до дружини своєї, що вилікувала мене. А тепер вона вища за мене. Вона винна.

      ח.І питала його Ліліт: чому сумний ти, мій чоловіче? Може, рана твоя минула болить тобі?

      І відповідав Адам: борються в мені дві людини, і жодній з них не можу підкоритися. Одна хоче любити тебе, а інша − ненавидить. Одна пестити тебе мріє, а інша − заподіювати біль.

      І сумна була Ліліт, і рекла вона: створені ми за образом і подобою Бога. Щоб пізнати любов, слід пізнати і ненависть. Щоб оцінити добро, ми повинні відчути зло. Бо частина Бога і сам він у кожному з нас.

      І кричав Адам: але я кохаю тебе. І ненавиджу одночасно. Я не знаю, де я справжній.

      Відповідала йому Ліліт: залиш розум. Протилежне в тебе від сумнівів. Ти є те, що ти є. Щоб бути собою, тобі не потрібна я. Як і ти мені.

      І злякався Адам: не потрібен я тобі?

      Відповідала Ліліт: ти любиш мене. Але ненавидиш, бо боїшся втратити. І цим губиш свою любов.

      1 запитав Адам: але тоді, щоб не ненавидіти тебе, я не повинен любити тебе?

      Відповідала покірно Ліліт: шукай Бога в собі. Ти ж шукаєш у мені розраду.

      Але СКАЧАТЬ