Час Ліліт. Сергій Лобода

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ заброньований телефоном квиток, він підійшов до потяга, що стояв на дванадцятій колії.

      − Дніпропетровськ? − запитав, посміхнувшись некрасивій дівчині в пом'ятій форменій спідниці.

      Простягнув квиток.

      Вона подивилася на нього байдуже.

      − Двадцять перше місце.

      Михайло весело кивнув. Мав відчуття курця, що кидає палити, але дозволив собі ще одну сигарету.

      Нове місто зустріло спекою. Закинувши сумку на плече, Михайло спіймав таксі.

      У потязі він виспався, тепер же хотілося чогось незрозумілого. У тілі відчувалося бажання. Щось йому снилося, згадав сидячи в машині. Якась жінка… Рита? Ніяк не міг пригадати.

      Поселившись у готелі, Михайло привів себе в порядок і поїхав до лікарні.

      Будівля пологового будинку була старою. Червона цегла втратила вже свій природний колір і колишню щільність − місцями було видно часті сколи на стіні. Михайло, який звик до естетики та дизайну свого рідного інституту, тільки похитав головою.

      Зустріли красиво. Заввідділу розсипався в панегіриках, а тітки в білих халатах мало не танцювали навколо. В інший час це потішило б самолюбство Мишка, однак зараз йому хотілося швидше завершити справи.

      − Де дитина? − перебив він низенького чоловіка років п'ятдесяти п'яти, що розпинався про свій пологовий будинок.

      Завідувач закрив рота й сполохано подивився на Мишка.

      − Я повинен її оглянути і взяти проби, − пояснив той, уже шкодуючи, що так грубо перервав співрозмовника.

      − У морзі, − видихнув чоловік. Потім, потягнувшись до Михайла, торкнувся його ліктя й інтимно промовив стиха, − ви ж розумієте, сучасні методи не завжди…

      − Я все розумію, − голосно сказав Мишко. − Мені потрібно лише з'ясувати причину смерті дитини.

      − Добре, добре, − поквапно згодився завідувач.

      Він озирнувся навколо.

      − Ганночко, − гукнув він молоду жінку з короткою зачіскою, яка і так стояла майже поруч. − Ось, це Ганна Сергіївна Фролова, наш неонатолог. Вона вас проведе і взагалі буде тут вашим гідом.

      Мишко подивився на жінку. Зовсім не втішало, щоб його тут контролювали і стежили за ним, але, побачивши напружену посмішку молоденької лікарки, сам посміхнувся вже цілком щиро.

      У неї були пухкі губи. На вигляд дівчині було років двадцять сім. Висока, струнка. Але губи… Він пам'ятав ці губи, ще тоді, коли вона жила зі своїм чоловіком у сусідній з Єгором квартирі. «Так ось де вона тепер, − подумав Мишко. − Цікавий збіг».

      − Ходімо? − він показав рукою на коридор, і дівчина, поглянувши на нього, сміливо кивнула.

      Ганна йшла трохи попереду, даючи можливість роздивитися її. У правій руці вона стискала прозорий файл з паперами.

      Ніжки були стрункі. Високий зріст не псував виразного дівочого стану, навпаки, розкривав повністю його красу. Захотілося доторкнутись до неї. Михайло гмикнув. Дівчина здивовано озирнулася. Побачила його усміхнене обличчя.

      − Ви теж усе розумієте? − усміхнулася сама.

      − СКАЧАТЬ