Час Ліліт. Сергій Лобода

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нахмурився.

      Неспроста директор був таким спокійним. Значить, придумав щось, підстрахувався. Він відчував себе розбитим. Хотілося втекти від усього, відволіктися. Хоча б на деякий час перестати варитися у власних думках.

      Ще через півгодини знову задзвонив телефон.

      − Єгоре Васильовичу, ви не могли б зайти у приймальню? − винувато промовила Алла, секретарка Старого.

      Єгор зітхнув. Він знав, що директор усе це так не залишить.

      − Добре, Аллочко, − миролюбно сказав він. − Щось сталося?

      − Тут… − дівчина зам'ялася. − Тут вам наказ треба підписати.

      Єгор посміхнувся. От Залеський його і попер. Як усе просто − немає людини, немає проблем.

      − Зараз буду.

      Він встав, окинув поглядом кабінет, ніби прощаючись.

      Жалю не було. Нехай буде, що буде. Після смерті Рити він намагався дотримуватися одного, дуже простого, правила − ні до чого не можна прив'язуватися: ні до людей, ні до подій, ні до мрій. Тоді й біль, якщо людина віддалиться, подія не відбудеться, а мрії не здійсняться, буде не таким гострим. Як і радість, якщо все йтиме так, як плануєш. Та пожертвувати гіпотетичною радістю заради позбавлення від неодмінного болю він міг.

      Єгор піднявся до приймальні.

      Секретарка виглядала розгубленою. Розширеними синіми очима вона винувато глянула на Єгора.

      Він посміхнувся. Дівчина ніяково відвела погляд, встала й простягнула пару віддрукованих листків.

      Першим був наказ про службове розслідування. Єгор пробіг очима по рядках, глянув на Аллу, яка вперто відводила погляд.

      Другим − наказ про усунення його, Єгора Васильовича Дорна, від займаної посади на час проведення службового розслідування. Він з відстороненою цікавістю подивився на прізвище свого наступника, наче це і не його щойно залишили без роботи.

      «Призначити в. о. начальника відділу Левченка Олександра Івановича».

      Єгор хмикнув. Мовчки поклав на стіл секретарки обидва листки, взяв ручку, підписався в обох наказах.

      − Веселіше, Аллочко, − кивнув дівчині. − Ніхто не помер.

      Вона підняла очі і ніяково усміхнулася.

      Свій кабінет тепер здавався чужим. Єгор з подивом подумав, що півгодини тому він почував себе тут як вдома − усе було звично, знайомо, буденно, і ось якийсь папірець повністю перевернув його життя і викликав знайомий стан порожнечі. Він знову зробив помилку. Ніхто і ніщо не повинно було так западати в душу, щоб жити тільки цим. А інститут був єдиним місцем, де він ще жив.

      Що ж, він отримав свій черговий урок.

      − Єгоре…

      Чоловік озирнувся. Позаду стояла Ольга.

      − Що? − запитала вона і зробила крок до нього. − Що трапилось?

      Єгор посміхнувся. Похитав головою.

      − Я йду.

      − Ти йдеш додому? − Ольга недовірливо придивлялася до нього.

      − Зовсім.

      − Як?

      Єгор відвернувся СКАЧАТЬ