Час Ліліт. Сергій Лобода
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Час Ліліт - Сергій Лобода страница 13
Название: Час Ліліт
Автор: Сергій Лобода
Жанр: Ужасы и Мистика
isbn: 978-966-14-6409-3, 978-966-14-6303-4, 978-966-14-6408-6, 978-966-14-6410-9
isbn:
Вони увійшли у квадратну кімнату з металевим столом посередині. Потягло вогкістю. Нудотний запах став виразнішим. Під ногами хлюпнула калюжа.
Аня приклала долоню до уст.
− Я вас на вулиці почекаю, − не дивлячись на Михайла, глухо пробурмотіла вона і швидко вийшла з кімнати.
Їй услід, озирнувшись, сумно подивився молодий чоловік і попрямував до сусідньої кімнати. Почувся брязкіт, і через кілька секунд з дверей виїхала металева каталка, на якій лежало крихітне тіло дитини. Чоловік підкотив її прямо до Михайла, відійшов убік і, схрестивши руки на грудях, втупив погляду чужинця.
Це була дівчинка. Михайло навіть не замислювався над статтю дитини. Це був всього лише черговий випадок із багатьох.
− Давно настала смерть? − запитав, натягуючи рукавички.
− Одинадцять з половиною годин тому, − подивившись на годинник, сказав чоловік.
Тіло на каталці вже заклякло. На правій щоці крихітна родимка. На тілі та голові дівчинки акуратні шви.
Звичним рухом Михайло перевернув тільце на живіт і взяв до рук шприц.
− Що показав розтин?
Мишко, не дочекавшись відповіді, запитально подивився на хлопця.
Той знизав плечима.
− Асфіксія.
Голка м'яко увійшла трохи вище потилиці. − Ну і…
− Незрозуміло. Зовнішніх ознак немає, але…
Коли Михайло вийшов з моргу, Ганни не було. Примружившись від сонця, він покрутив головою.
Вона визирнула з-за рогу будинку і підійшла до нього.
− Мені потрібен холодильник, − сказав він.
− Холодильник? − розгубилася дівчина.
− Для аналізів, − пояснив і поплескав по сумці.
Дівчина задумалася.
− Лабораторія у вас є? − підказав Михайло.
− Є, − розгублено промовила і посміхнулася. − Ох, вибачте, щось я…
Залишивши три контейнери в холодильнику лабораторії, Михайло знову подивився на Аню.
− Ходімо, руки помиємо, − посміхнувся їй.
Вони знову увійшли до відділення, дівчина провела його по коридору.
− Знаєте, коли я ще вчився, був випадок в одному з пологових будинків, − тихо сказав Михайло, намилюючи руки. − Ні з того ні з сього почали вмирати породіллі та їх немовлята. Напевно, тому я і вибрав собі таку спеціалізацію.
Вода стікала пінними плямами. Ретельно втираючи вже доведеним до автоматизму рухом антисептик, Михайло намилив долоні ще раз.
− Чому?
Він не озирнувся. Не запитав, що саме чому.
− Як пізніше з'ясувалося, винні в цьому були самі студенти. Третій курс, морги, розтини. А потім вони ж… − він затнувся, − ми ж, асистували при пологах. Трупна отрута.
Михайло озирнувся. Дівчина стояла, широко розплющивши очі. Несподівано вона зробила крок до нього і підставила обидві долоні під воду.
− Що будемо робити? − запитав СКАЧАТЬ