Час Ліліт. Сергій Лобода

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ світі б прокотилася лавина масових самогубств, − сказала жінка, не дочекавшись його відповіді.

      − Там так добре? − скептично запитав Єгор.

      − Там… по-іншому. Але не варто нехтувати земним життям. Це унікальна можливість змінити світ і змінитися самому.

      Єгор хмикнув. Знову підняв чашку. Сьорбнув.

      − Чому ви назвали мене священиком?

      Жінка виклала обидві руки на стіл.

      − Ви можете дати людям те, що вони хочуть отримати.

      − Я? Що дати? − здивувався Єгор.

      − У кожного своя місія, − посміхнулася незнайомка. − У вас своя. А у мене своя.

      − І яка ж у вас?

      − З часом ви про це дізнаєтеся.

      Задзвонив телефон.

      Єгор потягнувся до кишені, кинув погляд на жінку.

      − Вибачте, − натиснув кнопку. − Так?

      − Єгоре, − пролунав голос Михайла. − Дзвонили з Дніпропетровська. У них наш випадок. Схоже, СРДС.

      Єгор спохмурнів. Він так і не поговорив з директором інституту. Але ж дослідження ніхто не припиняв, а цей випадок − свіжий матеріал.

      Єгор подивився на жінку. Вона посміхалася.

      Його покоробило від власної думки. Смерть немовляти була для нього лише свіжим матеріалом.

      − Оформляй відрядження, − сказав він у трубку і відключився.

      − Неприємності? − запитала жінка.

      Єгор скривився.

      − Так, робочі моменти.

      − А ким ви працюєте?

      − Я лікар.

      Подивився на годинник.

      − Вам треба йти? − напівзапитливе сказала жінка.

      Єгор із жалем подивився на неї. Зловив себе на думці, що хотів би залишитися тут − не хотілося в порожню квартиру. Але щось штовхало його геть від цієї жінки.

      − На жаль, так.

      Жінка кивнула, продовжуючи дивитися на нього. Бентежачись, він витягнув портмоне, поклав на стіл купюру. Встав.

      − Усього найкращого, − торкнувся поглядом незнайомки.

      − До побачення.

      Уже виходячи з кав'ярні, Єгор озирнувся. Жінка, як і раніше, дивилася на нього й усміхалася.

      На столі залишилися непочаті два круасани.

      7

      Мишко посміхнувся. Як же він любив такі оказії. Особливої потреби їхати саме йому не було − аналізи міг взяти будь-хто з молодших співробітників їх відділу. Але в такі відрядження їздив завжди він. Напевно, Єгор підозрював його в грішках, пов'язаних із цими відрядженнями, але ніколи про це не обмовився й словом. Утім, Михайло не морочився з цього приводу − бажання подобатися всім у його потенціалі було відсутнє.

      З Оленою вони прожили п'ятнадцять років. Сім'я… Він дорожив своєю сім'єю. Іван, Олена… Це була його основа, це був тил, куди можна сховатися.

      Але… Це було, скоріше, почуття обов'язку, самозаспокоєння, потуги змусити себе так думати.

      Коли почалися відрядження, він, нарешті, зрозумів, чого йому так не вистачало. Свободи. Йому подобалося СКАЧАТЬ