Час Ліліт. Сергій Лобода

Чтение книги онлайн.

      Усе було так, як вона і говорила.

      Підвищений вміст С02 в крові І спричинив смерть. Єгор ковзнув по загальному аналізу, погляд зачепився за підозріло низькі цифри. Це було досить дивно.

      Він відкинувся на спинку крісла і подивився у вікно.

      Потягнувся до телефону.

      − Михайле Петровичу? Зайди до мене.

      − Добре.

      Через кілька секунд до кабінету увійшов чоловіку чорних джинсах і сорочці навипуск. Єгор мимоволі посміхнувся. Мишко завжди зневажав норми, чого б це не стосувалося. Ще в школі він міг убратись у щось яскраве, мов півень, і ніхто його не міг переконати в порушенні правил. І навіть тут, в інституті, де не прийнято було ходити в джинсах, Михайло теж залишався вірним своїм принципам.

      Чоловік попрямував до столу свого начальника, без запрошення вмостився на стілець, на якому недавно сиділа Ольга, і запитально подивився на Єгора.

      − Щось сталося? − спитав він, складаючи руки на столі. − Ти був такий офіційний.

      Єгор мовчки простягнув йому теку. Михайло знечів'я взяв її, розкрив, почав читати. Перегорнув сторінки, подивився на Єгора.

      − Що це?

      − Ти знав про це? − Єгор уважно дивився на свого заступника.

      − Про що, про це? − Михайло здивовано глипнув на Єгора. − Що це за маячня? І звідки це взагалі?

      − Це Оля зробила, − тихо сказав Єгор. − За останні три місяці.

      − Ольга? − здивувався чоловік. − Чому цього немає в загальних результатах?

      Він знову подивився у видрукувані листки. Нахилився ближче. Губи його ворухнулися.

      − Так це ж…

      − Саме так, − зітхнув Єгор.

      Обидва розуміли один одного без слів.

      − Що ти збираєшся робити? − запитав Мишко. − Ти ж знаєш, чим це загрожує? Старий сказиться.

      − Знаю.

      − То не роби цього.

      − Не можу, Мишко.

      Михайло зітхнув.

      − Ти розумієш, що ми всі вилетимо звідси? Усі чекають результатів, хоч яких-небудь. Вони сподіваються, що їх грошики окупляться, а ти їм що? Вибачте, ми не готові? Дайте нам ще, тому що ми обламались із цим чортовим серотоніном?

      − Я поговорю зі Старим.

      Мишко знизав плечима.

      − Поговори. Тільки він тобі скаже те саме.

      − Побачимо.

      Михайло з цікавістю подивився на Єгора.

      − Гаразд, − зітхнув Єгор. − Працюємо.

      Мишко підвівся.

      − А що з доповіддю? − поцікавився між іншим.

      − Я подумаю. Це треба переварити, − кивнув Єгор. − До речі…

      Михайло оглянувся.

      − Ти пам'ятаєш Юрка? − Єгор уважно дивився на Михайла.

      Чоловік глянув на нього здивовано.

      − Якого Юрка?

      − З нашого двору.

      − А, Юрко, − Михайло натягнуто посміхнувся. − Що це ти про нього СКАЧАТЬ