Жовтий князь. Василь Барка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нема. Кукурудзи трішки було та буряків, та картоплі: думалось, на прожиток стане, хоч скупий. Землі ж не мали – забрано.

      – Забрано, забрано! – передражнює, лютуючи, розпорядник. – Зараз подивитесь, як бува забрано.

      І враз повертає обличчя на вулицю: там крик розлягається, за ворітьми в сусіда. Чутно вигук і відповідь.

      Ланка піонерів-школярів, як настроєний хор, під орудою партійця, затинає:

      – Куркуль, віддай хліб!

      Сусід, стоячи на порозі, спокійно відказує:

      – Дітки, беріть хліб, як вам треба…

      – Віддай хліб, ти – есплутатор!

      Вивчені недоладно, скалічили слово; а сусід відповідає в тон:

      – Який я есплутатор? То – хтось другий: навча неправди і так робить. А я від землі. Дивіться на мої руки: всі в мозолях, і дивіться на чиїсь…

      Піонери зирнули на руки диригента-партійця, м’які, як балабушки, але він помигонув грізним знаком – знов кричати.

      – Віддай ключі, куркуль!

      – Ось вони! – мирно відповідає сусід. – Раз вам треба, дітки, беріть! Хіба не даю?

      Керівник докинув найособливіший сигнал, – тоді хор репетує, щоб на весь куток віддалося луною:

      – Куркуль!

      На додачу диригент грозить хліборобові:

      – Ми з тебе Свитченка зробимо!

      На вулицях завжди красувався взірець майбутнього, що обіцяє партієць. Під тинами, де зеленіла смуга шпоришу, в холодку від тополь прилягав Свитченко і хропів. Обжмаканий, як годиться «каенесові», себто «незаможному». Село вживало його ім’я, замісно назвати когось: «ледащо».

      Сусід сказав:

      – Зробити з мене Свитченка легко; а от зробити з Свитченка мене – це трудніше.

      Партієць стояв мовчки. Зненацька, як обпечений, виробив долонями знак – і знов різнуло найвищими голосами:

      – Куркуль!

      Через вулицю всю суперечку чути в дворі Катранників. Тут юрма хмарою потемніла від сусідового слова, і розпорядчик закричав:

      – Віддаєте хліб чи ні?!

      – Де ж ми візьмем? – з розпачем сказала Дарія Олександрівна. – Вже забрано…

      – А-а, забрано! – розпаленів круглоокий.

      Він обернувся до своїх, що спинили підводу і стали за його спиною, озброєні лопатами, ломами, «шпиками» чи «щупами» – довгими, понад зріст людський, залізними стрижнями, загостреними з одного боку, з другого загнутими під прямим кутом: рукою держати, вганяючи в землю. Декотрі мали гвинтівку.

      – Провчимо підкуркульників!

      Він розділив загін на дві частини. Одна розсипається по садибі; друга, з ним самим на чолі, прямує в хату, ніби в свою власну, не спитавшись дозволу і не глянувши на господарів.

      Дарія Олександрівна за ними, і доня тремтячою рукою тримається за її рукав: підбігає. Вся дрижить, ніби в пропасниці. Хлопці, ідучи за Оленкою, дуже присмирніли.

      Зоставшись надворі, господар стежить обшукувачів. Морозний СКАЧАТЬ