Жовтий князь. Василь Барка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що з ревом близилися терзати. Душі наші в руці Христовій. Амінь.

      Плакала вся церква. Люди бачили свою долю: обікрадені і загнані в осоружну гуртівню, де стали – як жеброта, а хто не пішов, того зацьковано в дворищі з нуждою.

      Досі мали хоч кораблик світлий, що обороняв. А підступають і тут зайди, надихані тьмою.

      Виходячи в натовпі, бабуся поглядає на мальовання давніх літ, з якого видно браму, навскоси поставлену посередині; згори книга розпросторює світло і обведена в огнений вінок. Білохресний схимник – справа, а за ним сонце, місяць і зорі одночасно. В лівій частині від брами, як відгородки, розміщено: бочоночок, переповнений червінцями; карафку з вином, обкуту в золото, на взір «царяградки»; портретик жінки, нестрого зачісаної, і княжу корону. Посередині ж там кістяк смерті лисніє. Нанизу кириличний підпис червонить кіновар’ю з потемнілості: «Да не іскусяться змисли».

      Харитина Григорівна споглядає малюнок, а в тискові мусить слухати шепіт двох жінок, старших, ніж сама.

      – Оце дев’ятнадцять віків збіга, як Христа розп’ято, і вже відзначить анахтемська сила: душитиме! – журиться одна, хитаючи головою.

      – Атож! І зна звідки почати – з церкви. Це ж і воно, – болісно відшептує друга.

      Всі повиходили; староста замкнув двері і з ключами дожидає комісію. Батюшка пішов: і хворий, і не міг дивитись на осквернення. Поодаль народ стовпився півкружно, дожидаючи, – що з церквою буде. Розмова притишено перейшла в живій стіні людській і вщухла. Жінки, молодші віком, поставали наперед. Безгоміння! – мов серед колосся в ниві, перед грозою.

      Похила душа жіноча, така стара, що вії обсипалися з повік, між якими ворушились дві пригаслі іскорки, – щось прошамкотіла зморщеними устами. Молодші поставили її спереду, нехай побачить.

      Наближається комісія, і з нею комсомольці, яких люди знають з обличчя і прізвища, а від цього дня будуть пам’ятати з приладдя розору, несеного до церкви: лому, кайла, сокири, молотка, линви, пилки, чи що. Як збройні солдати, хлопці держать знаряддя, удаючи зневажливість, але огинаються під поглядами.

      При дверях староста і невеликий гурток стрічають прихідчиків; тихо і непоспішно відповідають на запитання, що – в тоні нетерплячого окрику. Члени комісії квапливі і дражняться. Виказують рішучість, мов судові виконавці, і скупчено, на чолі бригади, тягнуться до дверей.

      Притьма відхилилась увага: і збору прихожан, і старости з його людьми, також – комісії з руїнниками. Напруження в ворожнечі розгорілось до краю, тому досить було випадку, щоб блискавка почуттєва розрядилася в його сторону.

      Глянули люди і застигли.

      Під стіною поспівав, як нерівний дзвін торкнув, сліпець-дідик з лірою. Сивина його посіріла від старості і припорошеності. Поряд стояв обшарпаний хлопчак, держачи в одній руці костур старого, а в другій дерев’яну мисочку – милостиню брати.

      Скрипіла тягучими звуками реля: в супровід голосові, що, вириваючися СКАЧАТЬ