Отак згадував Свирид Галушка «Андрія», згадував та все казав: «Ех, минулося! Тепер пішов дрібний народ: ні співати, ні гуляти, ба навіть горілки випити – і того добре не вміють!»
«Наума»
На другий день після Андрія Первозванного, 14-го грудня, святкували колись пророка Наума.
Тиміш Степанович Піддубний, згадавши про своє дитинство, розповідав мені таке: «В цей день наука в школі на ум піде. Як був я ще малим хлопцем, школярем, батько встануть, бувало, в цей день рано, ще сонце не сходило, і будять мене:
– Вставай, Тимоше, та йди до школи. Сьогодні Наума: хай тобі наука на ум піде! А далі пояснюють:
– Наум був чоловік мудрий. Дай, Боже, щоб і ти в мене не дурний на світі ріс…
Відіславши сина до школи, батько йшов до церкви і ставив свічку перед образом пророка Наума, промовляючи: «Святому на пошану, а моєму синові на розум».
«В день святого Наума добре починати вчити дітей: наука на ум піде».[15]
В ці дні вовки починають бігати зграями. Розженуть їх перші постріли мисливців на «Йордані» під час водосвяття.
«Варвари»
17-го грудня – день Варвари Великомучениці. Народна легенда, записана на Вінниччині, каже, що свята Варвара Великомучениця була така мудра на вишивання, що вишила ризи самому Ісусові Христові. «Це ж вона нас вишивати навчила!»[16]
В день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. «Можна тільки вишивати та нитки сукати…» Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».
«Варвари» – день повороту на весну. Приповідка каже, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила».
На другий день – преподобного Сави, а на третій – Миколая. На Україні в цей час звичайно випадають великі сніги, починаються «справжні» морози, замерзають ріки. З цього приводу в народніх приповідках говориться: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить!» «Варвара мосте, Сава гостре, а Миколай гвозде!» «Варвара заварить, а Микола поставить кола!»
Всі ці три дні наші селяни колись варили кутю та узвар – «щоб хліб родив та садовина рясніла!»
«Миколая»
Це – веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села – «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»
СКАЧАТЬ
15
Н. Маркевич. «Обычаи…». Стор. 22.
16
Записано в селі Вороновичі від Марфи Г-нь. –